Туристичний маршрут

"Оглядова екскурсія по місту Гайворону"

Місце знаходження об’єкта:

Місто Гайворон розкинулося на лівому березі річки Південний Буг, на Східному Поділлі.

У місті проживає понад 16 тисяч жителів.

Перша письмова згадка про населений пункт датується 1766 роком.

Мета подорожі: пізнавальна

Вид пересування: автомобільний, піший

Сезонність: цілорічний

Тривалість: чотири години

Контингент: усі вікові категорії

Форма маршруту: лінійна

 

Об’єкти  показу:

- технічний знак ЗІС-5;

- млин;

- пам’ятник Василю Стусу;

- пам’ятник Шевченку Т. Г.;

- паровоз "МТ-202";

- комунальний заклад «Гайворонський краєзнавчий музей»;

- сквер Перемоги;

- стадіон "Прибужець";

- Гайворонський залізничний вокзал (1897), привокзальна площа, вузькоколійка;

- пам’ятник жертвам Голодомору1932 – 1933 рр.;

- Гайворонська гідроелектростанція;

 

Опис маршруту:

Розпочинаємо екскурсію з в’їзду у місто (зі сторони с. Хащувате) і по напрямку маршруту до гідроелектростанції. Після відвідування пам’ятного технічного знаку ЗІС-5 переходимо до відвідування паровоза МТ-202, який був виготовлений на фабриці в Бельгії на замовлення Естонського залізничного департаменту. Не менш цікавим буде відвідування  краєзнавчого музею. Потім туристи відвідають сквер Перемоги. Далі маршрут пролягає до залізничного вокзалу, і кінцевою зупинкою огляду є гідроелектростанція.

 

Технічний знак ЗІС

(автомобіль-пам'ятник трудової слави)

 

Охоронний номер пам’ятки - 1246,  встановлено 1985 році на вулиці Автомобілістів біля ВАТ "АТП-13538". Реставровано у 2010 році та переміщено на вулицю Куйбишева до "Райавтодору".  ЗІС-5 це автомобіль-воїн, автомобіль-трудівник. Мало хто знає, що водії називали його "Захаром". Гайворонський ЗІС-5 було випущено на Уралі (Уралзіс). У роки війни випускався "ЗІС-5В", який дещо відрізнявся від "п'ято­го". В нього була дерев'яна кабіна, передні крила іншої конфігурації, стояла лише пе­редня ліва фара а гальма з механічним приводом стояли лише на задніх колесах. У Міассі аж до 1965 року випус­калися "Уралзіс-5М", "Уралзіси-355 і 355М". Всього "ЗІС-5" і "ЗІС-5В" було випущено більше, ніж півмільйона.

Млин

Млин збудований  у кінці ХІХ ст., він зазнав реконструкції у 1964р. Здійснюється переробка зерна озимої пшениці. Отримується борошно першого гатунку.

Наявне обладнання по переробці насіння соняшнику на олію.

 

Бронзове погруддя Василю Стусу

 

Бронзове погруддя Василю Стусу поету-демократу, Герою України, лауреату Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, одиному із найактивніших представників дисидентського руху, який у 1959 році вчителював у с. Таужне. Ці сторінки з життя Василя Стуса обійдені дослідниками його творчості, а відтак маловідомі для широкого загалу.

Пам’ятник Василю Стусу виготовлено скульптором С. Й. Костюком і відкрито 25 вересня 2011 року.

 

 

 

 

 

 

Паровоз МТ-202

Паровоз МТ-202 був виготовлений на фабриці Святого Леонарда в Бельгії на за­мовлення Естонського залізничного департаменту.

 До 1944 року він експлуатувався на Естонській залізниці. Того ж року паровоз перевезли за вказівкою представників окупаційних військ Вермахту до Латвії, де він був пошкоджений.

У 1946 році паровоз у пошкодженому стані привезли на Гайворонський паровозоремонтний завод. Тут його капітально відремонтували і викорис­товували для маневрових і господарських робіт аж до 1978 року, коли його визнали непридатним.

Мехіс Хельме віднайшов у "Каталозі локомотивів Міністерства шляхів СРСР 1945-1975 рр.", що вузькоколійний МТ-202 зберігся і знаходиться у Гайвороні.  Пан Хельме робив різні спроби, навіть через державних діячів, щоб повернути цей паровоз до Естонії.  У 2000 році він звертався до Посла України в Естонії М. П. Макаревича з листом, у якому повідомляв, що у 1994 році під час візиту до Естонії Президента України  Л. Д. Кучми відбулася його зустріч з тодішнім міністром закордонних справ Естонії Трівімі Веллісте, який нібито інформував Кучму про бажання естонської сторони повернути паровоз до Талліна та проблеми, які виникають у зв'язку з цим.

Переговорні процеси між посадовими особами двох держав та офіційне листування установ завершились тим, що Україна відмовилась повертати паровоз, бо він є нашою власністю. До речі, це рідкісний експонат. Він - єдиний в Україні.

Паровоз залишається історичною реліквією XIX століття, пам'ятником Гайворонській вузькоколійці, її трудівникам, служить окрасою нашого міста над Бугом-рікою і служить своєрідною візиткою.

 

Пам’ятник Шевченку Т. Г.

        

Пам’ятник Шевченку Тарасу Григоровичу (1814-1861 рр.) українському поету, письменнику, художнику, етнографу, громадському діячеві, революціонеру-демократу встановлено перед КЗ "Центр культури і дозвілля" міської ради, поряд з однойменною площею міста, 9 березня 2004 року. Автором проекту є скульптор-різьбяр Г. П. Логінов. Виготовлено цей бюст на постаменті з полірованого червоного граніту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комунальний заклад "Районний краєзнавчий музей"

КЗ "Гайворонський краєзнавчий музей", знаходиться в приміщенні КЗ "Центр культури і дозвілля" Гайворонської міської ради.

В експозиційній залі Заслуженого майстра народної творчості України

Г. Г. Пилипишина, жителя с. Солгутове, представлено понад 100 виробів у чотирьох розділах: таксидермія, живопис, художні меблі і дерев’яна скульптура. Всі твори – оригінальні, за свідченнями спеціалістів – високого художнього рівня. Центральною роботою експозиції є дерев'яна багатофігурна композиція "Годинник", яку мистецтвознавці оцінюють як шедевр мистецтва наївного соцреалізму. Вона нагадує про те, що в житті людини, як і в житті квітки, є свій початок і кінець ("із землі все вийшло, у землю й піде"). І головне для мислячої істоти – прожити свій вік так, щоб посіяти в землю зерно, з якого вродять нові плоди.

         Наступний відділ музею – художньо-меморіальна зала Миколи Федоровича Жидельова – професійного художника-графіка.

    Далі знаходиться етнографічний відділ, у якому представлений колорит української хати кінці ХІХ на початку ХХ ст. Найцікавішими предметами експозиції є діючий ткацький верстат (кін. ХІХ ст.), вишивані рушники, сорочки, старовинний сільськогосподарський  інвентар. Оригінальною є й карта України, на якій зображено орнаменти, притаманні різним регіонам нашої держави.

 

Сквер Перемоги

  Військовий цвинтар знаходиться у міському сквері Перемоги (до 1995 року називався парком відпочинку ім. Леніна); з прилеглою пам’яткоохоронною зоною, де перепохована у 4-х братських та 5-ти індивідуальних могилах близько 150-и радянських воїнів, офіцерів, партизан, підпільників, комсомольців.

  У центрі кладовища – скульптурна композиція "Батьківщина-мати" – пам’ятний знак полеглим землякам у роки Другої Світової війни.

 Рішенням 40-ї сесії 5-го скликання міської ради від 14 травня 2011 року  № 3468 земельна ділянка у сквері Перемоги розмежована на дві частини. Території навколо військового цвинтаря (з метою його збереження) надано статус "меморіальний". Інша частина, на якій розміщено дитячий майданчик, міні-водоспад, фонтан, тепер називається "зеленою зоною".

Також у сквері встановлено пам’ятний знак жителям Гайворонщини, які загинули в Афганістані, під час виконання інтернаціонального обов’язку.

Гайворонці, як істинні патріоти своєї країни, не стояли осторонь, коли в Україні трапилось горе – аварія на Чорнобильській атомній електростанції, про що свідчить пам’ятник ліквідаторам аварії на ЧАЕС.

Знову стали на захист суверенітету України, виявляти мужність і патріотизм Гайворонцям довелось, починаючи з квітня 2014 року. В сквері Перемоги 12.10.2018 р. було встановлено пам’ятний знак гайворонцям – захисникам Вітчизни, які брали участь в АТО.

 

Залізничний вокзал

привокзальна площа, вузькоколійка

У 1890 році, на замовлення Товариства власників цукрових заводів розпочалося будівництво вузькоколійної залізниці від Рудниці до Підгородньої  і від Вінниці до Гайворона.

За генеральним планом будівництва залізничний вузол мав бути у Хащуватому, яке було волосним центром. Але волосне начальство, лихварі та підприємці добилися, щоб залізничний вузол перенесли на околицю Струнькова і Ташлика. І в 1897 р. було споруджено залізничну станцію, яку назвали Гайворон-депо, зводились цехи паровозоремонтних майстерень.

У 1935-1938 рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких утворюється Гайворонський паровозоремонтний завод (ГТРЗ). Підприємство  проводило капітальний ремонт вузькоколійних локомотивів, які надходили з різних куточків колишнього Радянського Союзу.

Станція  Гайворон стає важливим залізничним центром.  На залізничників було покладено завдання забезпечувати роботу цукрових заводів. Вузькоколійка простягалася від Гайворона до Вінниці, Хмільника Бердичева та Первомайська і Рудниці. До складу Гайворонського залізничного вузла входили: паровозне депо, дистанція колії, зв’язку, залізничні ремонтні майстерні.

 Залізничний вокзал був збудований в 1959 році. Протягом літа кожного року через залізничну станцію Гайворон проїздили майже 200 тисяч чоловік.

В 2004 році залізничний вокзал був реконструйований.

 

Пам'ятні дошки

Степану Руданському та Анатолію Свидницькому

 

На приміщення залізничного вокзалу встановлено дві пам'ятні дошки: Степану Руданському та Анатолію Свидницькому.

Вони були однокашниками і друзями. Родом обоє з Поділля: Степан – з Хомутівки, а Анатолій – з Маньківки (тепер з Вінницької області). Вчилися у Подільській духовній семінарії. Разом їздили на канікули додому. Єднала їх любов до літератури і народної пісні.

Степан приїздив до Струнькова на гостину до коханої Марії Княгницької, а Анатоль - до брата, що жив у Ташлику.

Далі життєві дороги друзів розійшлися. Степан Руданський став студентом медичного факультету Петербуржського університету. А Анатолій Свидницький поїхав навчатися в Київський університет, спочатку на медичний факультет, а потім на філологічний. Обоє пронесли через усе своє життя любов до Поділля, мови народу, його піснь – цього дару Божого, який не зникне повік.

В сердці нашого народу вони залишилися назавжди, як особистості, котрі серцем уболівали за долю України.

Пам’ятник жертвам  Голодомору 1932 – 1933 р.р.

 

Цей пам’ятник був спроектований Павлом Павловичем Косміним і встановлений у 1993 р. на місці захоронення жертв геноциду над українським народом.

У 1932 р. представники влади повимітали селянські засіки. Було забрано хліб не тільки у колгоспах, але й з домоволодінь колгоспників та одноосібників.

Найстрашнішим був голод взимку 1932-1933 років. Виснажені і опухлі люди вмирали у своїх домівках, на вулиці,  робочих місцях, всюди, де їх наздоганяла смерть. Ховали померлих без домовин. Багатьох опускали у спільну могилу, хто в чому був. Так у мирний час у селах зявилися братські могили.

 

        

Гідроелектростанція

У 1964 році на річці Південний Буг споруджено і запущено в дію Гайворонську гідроелектростанцію потужністю 6300 кВт. і міст, який з’єднав береги м. Гайворона та с. Солгутове. До цього діяла поромна переправа і перевізники на човнах. Деякий час між лівим та правим берегом курсував дизельний катер. Він же здійснював екскурсії по Гайворонському водосховищу, яке займає площу 1148 гектарів.