«КОЗАЦЬКИМИ ШЛЯХАМИ ГАЙВОРОНЩИНИ»

 

Мета подорожі: пізнавально – краєзнавча.

Вид пересування:  на велосипеді .

Сезонність: весною - влітку .

Тривалість: впродовж  одного дня.

Контингент: без вікових обмежень.

 

Об’єкти показу:

   -  Гайворонський краєзнавчий музей;

   -  Чумацький хрест (1827 р. ) в с.Бугове ;

   - «Козачий яр», який знаходиться на околиці села Казавчин, звідки у 1674 році кошовий отаман Іван Сірко написав свій лист «із-под Козавчина над Бугом» московському царю Олексію Михайловичу.  ;

   - Брід через річку Південний Буг, де переправлялося військо Запорізьке на чолі з кошовим отаманом  Іваном Сірком ;

   - «Вовчий яр» на лівому березі Південного Бугу.

  

Опис маршруту.

     Розпочнемо нашу подорож з відвідування Гайворонського краєзнавчого музею, де туристи познайомляться з історією Гайворонської грормади - з сивої давнини і до сьогодення.

 Із музею вирушаємо до села Бугового, де й знаходиться відомий Чумацький хрест, встановлюний  у 1827 році на могилі Гавриїла Омпіленка.

 За легендою через село проходив Чумацький шлях до Криму. Якось у дорозі помер один із чумаків. Поховали його на сільському кладовищі Бугового. Очевидно, через те, що за декілька кілометрів був козацький зимівник, чи були інші причини. Сам хрест за зовнішнім виглядом відповідає зразку, що ставили козаки своїм загиблим братчикам. 

    Далі, проїхавши через село Казавчин (існує декілька версій походження назви села: казав+чин,  козачий чин, козачий вчинок),   туристи  потраплять до  урочища «Козачий яр», що  бере свій початок у полі неподалік   села і закінчується   на правому березі річки Південний Буг.      
 

       Які історичні події відбувалися на цій благодатній землі доводиться тільки здогадуватись. Знаємо лише те, що ця місцевість приваблювала людей ще в сиву давнину. На поверхні яру можна відшукати уламки трипільського посуду, побачити кіммерійські  кургани-могили, знайти докази перебування сабатинівців, скіфів, монголо-татар. Наконечник татарської стріли міг би нам  про щось розповісти. Однак, і без нього відомо,  чому приходили сюди ці людолови…
 

 Можливо, в той час і назвали яр «Козачим» -  на честь тих звитяжців, що боронили рідну землю від нападників. І саме про це місце збереглися письмові свідчення, що тут у 1674 році кошовий отаман Іван Сірко написав свій лист «із-под Козавчина над Бугом» московському царю Олексію Михайловичу. В ньому Сірко повідомляв про наближення кримського хана до Кам’янця, а турецького султана з військом – до Цицери, і прохав:

- «Зволь лише, вельможність ваша, скоріше прислати до мене частину війська, яке є з полковником Дмитришкою, а особливо – московських донців з гарматами, аби ті погани не розходилися більше в нашій, і так зруйнованій Вітчизні, і душ християнських в неволю не брали…».  

 Іван Сірко - легенда Запорозької Січі. Його п’ятнадцять разів обирали кошовим отаманом, із них вісім разів — поспіль. Упродовж двох з половиною десятиліть він невтомно боровся за визволення й об’єднання, розтерзаної сусідніми державами, України; і в 55-ти битвах із татарськими і турецькими ордами жодного разу не зазнав поразки.

     Справді, кращого місця козакам годі шукати:  тут і паша для коней, і водопій, і є де сховатися від ворога.  А через увесь Буг, з одного берега на інший,  простяглась широка відмілина,  по якій переправлялося козацьке військо.

      Після знайомства з яром туристи спускаються до р. Південний Буг. Переходимо брід через річку, де переправлялося у 1674 році  військо Запорізьке на чолі з кошовим отаманом  Іваном Сірком.

     Продовжуємо рухатися в напрямку  урочища «Вовчий яр»,  який знаходиться на лівому березі Бугу. Як розповідали місцеві жителі, тут колись знаходили золоті монети та стародавню зброю. Припускають, що назва яру походить від іншого прізвиська Сірка – «Вовк».  Адже в давнину вовків називали «сірками». Прямуючи  догори вздовж яру,  можна вийти до групи курганів періоду бронзи. Як відомо, на деяких з них козаки будували  знамениті вежі-фігури, з яких повідомляли про наближення татарської орди.

Якщо враховувати, що один з таких курганів є найвищою точкою заваллівських ландшафтів, і до недавнього часу  тут знаходили гарматні ядра, то можна припустити, що саме в цій місцині був розташований козацький сторожовий пост. Примітно, що і поле між Заваллям та Сальковим до цих пір називали Козацьким. За деякими свідченнями ці землі були потім   подаровані імператрицею Катериною ІІ козаку Остапчуку.

    Тут  і закінчується наша мандрівка «Козацькими шляхами Гайворонщини».
 

Постскриптум:

    Про перебування козаків на території Гайворонщини свідчать також і поодинокі знахідки відповідного періоду. Так, у селі Бандуровому було знайдено залізний наконечник стріли, а поблизу сіл Червоне, Могильне, Хащувате, Березівка – знамениті козацькі люльки-«носогрійки».

    Як свідчать писемні джерела, на території нашого району в другій половині ХVІІ століття існували козацькі зимівники – своєрідні хутори – поселення. Поки що відомо про два таких: поблизу міста Гайворона та села Хащуватого. Багато артефактів, пов’язаних з добою козацтва на території нашого краю, ще не виявлено.


Гід-екскурсовод 
Білоус Людмила Петрівна
тел. +380 96 953 07 62