СОЛОМІЇВСЬКИЙ МЛИН
Неподалік від міста Гайворон, де між скелястими берегами, несе свої могутні води річка Південний Буг, є невелике село - Соломія. Таку назву воно отримало від імені позашлюбної доньки графа Станіслава Потоцького - Соломії.
Граф Станіслав-Фелікс-Щенсний Потоцький – польський шляхтич, державний та військовий діяч Речі Посполитої, Російської імперії, магнат, меценат, претендент на польську корону, віддав у володіння доньки один із своїх маєтків неподалік містечка Хощеватого, який і став називатися її іменем. Маєток знаходився у верхній частині села. Його площа займала три гектари землі. Тут був і великий сад, і ставок, і різні панські побудови.
Графиня заснувала село за зразком міста. Тому вулиці в селі рівні, прямі, немов міські квартали. Вона заселила село кріпаками в основному з навколишніх сіл.
У 1908 р. на півночі села, на річці Південний Буг, було побудовано млин на турбінній передачі з кам'яними стінами. Млин збудований повністю із бутового каменю. З боку берега (від дороги) він двоповерховий, вікна й двері мають декоративні арки й роблять будівлю схожою на рицарський замок (точніше міні-замок). Ще більше підсилює цей ефект барельєфне зображення щита – колись на ньому був герб власників. З іншого боку – бурхливий потік води, який шумить і падає в такому собі лабіринті ходів між кам’яними стінами-дамбами й омиває значно простішу в сенсі декору, але вищу і потужнішу частину млина. Попід млином іде не основне русло річки, а один рукав, відділений кам’янистим островом – мабуть саме таке місце й вибирали.
Цей млин належав графові Березовському. Його побудував технік-будівельник Лозінський, який користувався ним протягом 10 років після завершення будівництва. Вище цього млина, дещо пізніше, був побудований Хтодеїв, нижче Чернегів млини. Після закінчення їхнього будівництва не витримав конкуренції і був розібраний млин на річці Млинок. А Хтодеїв і Чернегів млини зруйнувала весняна повінь на Бузі в 1932 році. Тієї ж весни крига зруйнувала ще два млини, що знаходилися трохи нижче річечки Млинок: Бандурівський на півночі села Бугове і Піщанський – вище нього. Лід замерз тієї зими товщиною близько 50 см, крига ніби тараном і зруйнувала млини. Після 1932 року жителі навколишніх сіл везли зерно вже до млина у Соломію.
Будівництву такої кількості млинів, звісно ж, сприяла місцевість і перш за все – наявність кам’яних порогів.
Механізм помелу такий: там, де дерев'яні містки, коли треба, перекривається вільний потік води і вона спрямовується на дерев’яні лопаті – рушій всієї системи млина. Лопаті приводять у рух жорна. До речі, й досі експлуатуються ті ж жорна, що й сто років тому. На них ще можна прочитати дату - 1902 рік. А також те, що вони виготовлені в Австрії. Перевозили їх спочатку залізницею, а потім треба було ще якось доставити цю важезну конструкцію до Соломії. І доставили, ще й змусили працювати.
Кажуть, борошно із Соломії дуже високої якості. Тож нехай живуть нові технології! Але не забуваймо, що наші прадіди вміли робити ще краще і будували на віки.
На західній околиці села Соломії правий берег Бугу пологий, придатний для купання. Влітку сюди сходяться багато селян і заїжджих туристів – відпочивати, купатися й засмагають.
Край і справді благодатний - велична природа, чиста вода могутньої ріки аж манить до себе у спеку. А ще й поряд цей стародавній млин..
До цього часу село має назву СОЛОМІЯ. Йому присвячено багато пісень складено чимало віршів.
Фото В.Земнорія
Матеріал використано:
Діло хазяйське.-2007.-№34.-ст.7;
Фешук П.П. „Нариси з історії села Соломії”, 2001;
Інтернет ресурс та розповіді старожилів.
