«Тур вихідного дня»
Мета подорожі: пізнавально–краєзнавча
Характеристика: одноденний автомобільний маршрут вихідного дня
Об’єкти показу:
1. Гідроелектростанція (м. Гайворон);
2. Соломіївський водяний млин (с. Соломія);
3. Придорожній знак «Іванкова криниця»;
4. Джерело з цілющою водою, гідрологічна пам’ятка природи «Іванкова криниця»;
5. Храм Покрови Пресвятої Богородиці (с. Бандурове);
6. Орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Бандурівські ставки».
Напрямок руху по маршруту: м. Гайворон – с. Соломія – с. Покровське
(колишня Котовка) – с. Бандурове
Опис маршруту:
Туристичний маршрут: «Тур вихідного дня» знайомить з архітектурними пам’ятками: Гайворонською ГЕС та водяним млином початку минулого сторіччя, також із гідрологічною пам’яткою природи «Іванкова криниця» та орнітологічним заказником загальнодержавного значення «Бандурівські ставки».
Гідроелектростанція
У 1964 році на річці Південний Буг споруджено і запущено в дію Гайворонську гідроелектростанцію потужністю 6300 кВт. і міст, який з’єднав береги м. Гайворона та с. Солгутове. До цього діяла поромна переправа і перевізники на човнах. Деякий час між лівим та правим берегом курсував дизельний катер. Він же здійснював екскурсії по Гайворонському водосховищу, яке займає площу 1148 гектарів.
Соломіївський водяний млин
Соломія - колишній маєток магната Потоцького. Найбільше воно славне, звичайно, могутнім Бугом, водяним млином початку минулого сторіччя і порогами, що знаходяться неподалік від Соломії.
У 1908 р. на півночі села на річці було побудовано млин на турбінній передачі з кам'яними стінами. Цей млин належав графові Березовському. Його побудував технік-будівельник Лозінський, який користувався ним протягом 10 років після завершення будівництва. Він встояв під час весняної повіні 1932 року, якою було зруйновано багато млинів на Бугу. Після цього жителі навколишніх сіл везли зерно вже до млина у Соломію.
Кажуть, борошно із Соломії дуже високої якості. Тож нехай живуть нові технології! Але не забуваймо, що наші прадіди вміли робити гарно і будували на віки.
Придорожній знак «Іванкова криниця»
Цей придорожній знак був виготовлений самодіяльним художником, різьбярем Григорієм Григоровичем Пилипишеним і встановлений обабіч дороги, яка веде до села Покровського.
Джерело з цілющою водою,
гідрологічна пам’ятка природи
Гідрологічна пам'ятка природи «Іванкова криниця» знаходиться у селі Покровське. Це природне мінеральне джерело розміщене в плескатій улоговині, вхід до нього заглиблений.
Хімічний аналіз цієї води показав, що в її складі є солі натрію, кальцію та магнію. Вода належить до гідрокарбонатної магнієво-кальцієвої природної столової води. загальна мінералізація якої становить 0,1-0,7г/л.
Про «Іванкову криничку» та життєдайну силу цього джерела існує багато красивих легенд і пісень, поетичних переказів і достовірних свідчень.
Тисячі недужих отримали тут зцілення. Люди сюди приїздять з віддалених куточків нашого регіону, щоб напитись і набрати цілющої води з джерела. Ось чому у нашім краї особливі, значущі події не обходяться без цієї води.
Завдяки наполегливості Івана Купріяновича Грицая, тодішнього керівника КСП «Іванкова криниця», біля джерела було збудовано каплицю і бювет, упорядковано територію.
6 серпня 2003 р. «Іванкова криниця» була освячена Преосвященним Пантелеймоном, єпископом Кіровоградським і Олександрійським. Тепер джерело занесено до числа паломницьких місць єпархії.
Храм Покрови Пресвятої Богородиц
(с. Бандурове)
Свою назву село отримало від імені першого поселенця Бондура, який мав тут хутір. Згодом у цій місцині на берегах річки Яланець поселилися ще два козаки – Наливайко і Гудим. З часом утворилося три суміжні поселення: Старо – Бондурова, Наливайківка і Гудимівка. У кожному з них було збудовано церкви: Різдво-Богородицька, Покровська і Дмитрівська. Коли хутори злилися його почали найменувати Бандурова. У 1845 р. два храми було закрито і залишено один – Свято-Покровський. Нову цегляну церкву збудували у 1852 році. На місцях де стояли престоли православних храмів, встановили Хрести. Нову церкву освятили у 1853 р. на честь Покрови Божої Матері.
У 1931 році за наказом властей храм було закрито. Церковне приміщення віддали під зерносховище. А з 1934 року і до Другої світової війни використовували як клуб.
Богослужіння відновлено в роки румунської окупації села (1941-1944 рр.). У 1947 році храм передано релігійній громаді. Згодом за наполяганням представників влади храм у селі закрили і зруйнували.
У 2012 р. завдяки меценатам, тодішньому голові Вищої ради юстиції України В.М. Колісніченку і керівнику ФГ «Лан» А.Я. Опаленку розпочалося будівництво нового храму. Новозбудований Свято-Покровський храм було освячено 2 травня 2015 р. Також у Бандуровому споруджено каплицю і монумент.
Орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Бандурівські ставки»
Ми живемо на багатій і щедрій землі, в оточенні багатобарвної флори і фауни. Ходимо стежинами зникаючих, рідкісних, ендемічних та реліктових видів рослин, маємо змогу милуватися зникаючими видами птахів - золотого фонду України, який зберігається переважно у заповідниках і заказниках – цих природних музеях просто неба. А нинішньому поколінню потрібно не лише споглядати, але й брати активну участь у охороні унікальних шедеврів еволюції.
Одним з таких місць є орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Бандурівські ставки», який знаходиться на околицях села Бандурово Гайворонського району, в долині невеликої річки Яланець. Він розкинувся на площі 385,6 га. Його територія являє собою систему з 3 ставів, поєднаних між собою водотоком. Найбільшу наукову та природоохоронну цінність мають верхній та середній стави, а також заболочена заплава річки між ними – саме на цій ділянці представлені фауністичний та ценотичний комплекси, в складі яких налічується чимало рідкісних для області видів.
У заказнику велике різноманіття рослин. Тут представлені угрупування низинних болотних, які є типовими для Лісостепової України і, в той же час мало представлені у природно-заповідній мережі області. Насамперед це - рогоза вузьколиста та широколиста, які займають заболочену ділянку між верхнім та середнім ставками, найбільш поширена осока загострена. Місцями з очеретом росте плетуха звичайна – типова ліана. Данні види представлених рослин зустрічаються і по краях ставків, що заростають.
Середній став, розташований безпосередньо в с. Бандурове, відзначається незначним заростанням – переважна частина його площі припадає на відкрите водне дзеркало. Лише на окремих ділянках наявні вузькі смуги високотрав’я, в яких переважають очерет, рогози вузьколистий та широколистий і лепешняк великий. По краю смуги заростання ростуть вологолюбні види – омег водяний, шоломниця звичайна, частуха подорожникові, вех широколистий, осока прибережна, чистець болотний, мітлиця повзуча та інші.
Верхній став майже весь вкритий угрупуваннями очерету, рідше – рогозу вузьколистого. В багатьох місцях між заростями видніються відкриті водні плеса. На мілководді багато гірчаку земноводного. Особливу наукову цінність має місцезнаходження рідкісного, як для області, так і для України в цілому виду – осоки ячменевидної, угруповання якої представлені по краях смуг заростання ставів, в менш обводнених лучних смугах.
Своєрідність рослинного покрову, значна обводненість і, відповідно, менша доступність обумовили формування на цій території фауністичного комплексу, який відзначається унікальним видовим складом гідрофільних птахів. За показниками різноманіття видового складу (18 видів) та чисельності окремих видів (чапля сіра, чапля руда, гуска сіра, лиска та ін.) він не має аналогів як в області, так і на материковій частині Правобережної України. Ядро місцевого орнітокомплексу складають птахи, які характерні для водно болотних екотипів лісостепової зони, з вкрапленням видів, які до недавнього часу були більш типовими для дельтових комплексів Причорномор’я (чапля велика, лебідь-шипун, синиця вусата).
У пташиному населенні ставів, за ознакою видового різноманіття, домінують мешканці заростей болотного високотрав’я, а в кількісному відношенні – види, що гніздяться на деревах та чагарниках, а саме чаплі.
Із птахів, що населяють зарості очерету та рогозу, найбільш чисельною є лиска; досить звичайними виявилися чапля руда, гуска сіра, норець великий, очеретянка велика і синиця вусата. В прибережній смузі – очеретянка лугова, рідше трапляються бугай, шугайчик, лунь болотний, курочка водяна, пастушок, погонич і очеретянка ставкова.
З видів, що гніздяться на землі, наявні крижень, кулик-травник, а також фазан, який заселяє прилеглі до ставів чагарники.
Деревно-чагарникові зарості верхньої частини верхнього ставу населяють 3 види чапель і ворона сіра.
В колоніальному поселенні чапель, розташованому у вільшнику (середній вік дерев – 60 років), нараховується 200-250 гнізд чаплі сірої, 30-40 гнізд квака, а також окремі гнізда чаплі великої білої. За даними місцевих жителів, в окремі роки загальна чисельність гнізд в колонії може перевищувати 400.
Окрасою ставів є гніздові пари лебедів-шипунів, які уподобали цю місцевість близько 35 років тому.
Надзвичайна цінність «Бандурівських ставків» полягає в багатстві тваринного світу, особливо орнітофауни. Крім того, тут наявні типові болотні рослинні угрупування лісостепової зони, які недостатньо представлені в природно-заповідному фонді Кіровоградщини.
Список літератури:
1.Павличук О.А. Дороги ведуть до храму.- Вінниця: Вінницька газета, 2015;
2. Павличук О.А. Місто над Бугом-рікою.- Вінниця: Вінницька газета, 2013;
3. Діло хазяйське.-2007.-№34.-ст.7.
Інтернетресурс:
http://oblast.kr.ua/priroda/zakazniki/2154-bandurivski-stavki.html