Водяний млин (с. Соломія)

Батьківщиною водяного млина вважається стародавній Рим, де вже в II ст. водяні млини були поширені майже повсюдно. Водяні колеса використовувалися і для вижимання олій, і для розм’якшення яблук, з яких готували улюблений римлянами напій – сидр, з їх допомогою заповнювався водою знаменитий римський водогін. Для спорудження водяних коліс у Західній Європі будувалися невеликі водоймища.

Млини, що діяли завдяки енергії води, на річках Побужжя почали використовувати з Х-ХІ ст. Часто під час весняних повеней млини руйнувалися, їх доводилося відновлювати знову. Переробку зерна на таких млинах здійснювали до кінця ХХ-початку ХХІ століття. Останній функціонуючий млин у с. Соломії Кіровоградської області діяв до 2006 року.

Найпоширенішими у річищі Південного Бугу є кам’яні млини, для будівництва яких використовували цеглу та місцеві породи гранітів і гнейсів, які видобували в крутих схилах долини.

На річці Південний Буг від Гайворона до Південноукраїнська зафіксовано 44 млини. В межах Гайворонського краю нараховано 13 залишків млинів. Від більшості з них залишилася лише фундаменти, в задовільному стані заходиться лише млин поблизу с. Соломія. Збудований ще у XVIII ст. він зазнав чимало перебудов, але інколи працює і нині. Вода вже його колеса не крутить – працює електродвигун. Будівля шлюзу, ринви та стоки добре збереглися, навіть дерев’яний поміст ще у деяких місцях витримує людську вагу, і це свідчить, що не дуже давно млин заставляла працювати саме вода. Млин збудований повністю із бутового каменю. З боку берега він двоповерховий, вікна й двері мають декоративні арки й роблять будівлю схожою на лицарський міні-замок. Ще більше підсилює цей ефект барельєфне зображення щита – колись на ньому був герб власників. З іншого боку – бурхливий потік води, який шумить і падає в лабіринті ходів між кам’яними стінами-дамбами й омиває значно простішу в сенсі декору, але вищу і потужнішу іншу частину млина. Попід млином іде не основне русло річки, а один рукав, відділений кам’янистим парапетом. У 1908 р. на півночі села на річці було побудовано млин на турбінній передачі з кам'яними стінами. Цей млин належав графові Березовському. Його побудував технік-будівельник Лозінський, який користувався ним протягом 10 років після завершення будівництва. Механізм помелу такий: там, де дерев'яні містки, коли треба, перекривається вільний потік води і вона спрямовується на дерев’яні лопасті – рушій всієї системи млина. Лопасті приводять у рух жорна. На них ще можна прочитати дату - 1902 рік. Частина механізмів виготовлена в Австрії та Латвії. Перевозили їх спочатку залізницею, а потім треба було ще якось доставити цю важезну конструкцію до Соломії. І доставили, ще й змусили працювати вже майже сто років.

ЛЕГЕНДА ПРО СОЛОМІЇВСЬКИЙ МЛИН

КОРОТКА:

Назвою село завдячує дочці графа Потоцького Соломії. Станіслав Щенсний Потоцький, (в історіографії його ім’я також передається як Станіслав Фелікс Потоцький, Станіслав-Фелікс-Щенсний Потоцький, Фелікс Потоцький, Щенсний Потоцький тощо) – польський шляхтич, державний та військовий діяч Речі Посполитої, Російської імперії, магнат, меценат, претендент на польську корону, був одним з найбагатших людей краю. Фелікс Потоцький розгнівався на свою доньку Соломію за те, що вона не знайшла спільної мови з мачухою Софією, яка була майже її ровесницею, відіслав її на свій фільварок, що був на березі річки Південний Буг. Тут, у селі, Соломія часто навідувалася до млина, проводила свій час у розмовах з людьми, що приїздили сюди.

ПОВНА:

За переказами, назва населеного пункту походить від імені дружини Солгутівського поміщика графа Мошинського - СОЛОМІЇ.

Соломія була позашлюбною донькою графа Фелікса Потоцького. Граф Потоцький, генерал артилерії, дружив з полководцем Суворовим, який побував у нашому обласному центрі, тодішньому Єлисаветграді.

Потоцький, 42- річний батько одинадцяти дітей побачив Софію і закохався в неї, але вона вже була дружиною Йосипа Вітта, Кам’янець-Подільського коменданта і матір'ю двох синів. Нова дружина Потоцького Юзефіна, поскаржилась цариці Катерині ІІ на свою суперницю. Імператриця своїм іменним указом засудила Софію до ув’язнення в монастир. Та хитра гречанка вчасно втекла за кордон. Слідом за нею поїхав і Потоцький. На той час граф вже видав заміж п’ятьох своїх дочок. Хоча Соломія й була позашлюбною дочкою графа, але виховувалася разом з його законними дітьми. Вона незлюбила свою мачуху Софію, яка була майже її ровесницею і між ними часто виникали сварки. Фелікс хоч і розгнівався на свою позашлюбну дочку за те, що вона відмовилася вийти заміж за його друга, але він її все ж таки любив.

Граф не став її силувати, бо знав, що ще підлітком Соломія була закохана в капітана інженера артилерії Леона де Метцеля, майбутнього творця Софіївського парку. Цей чоловік відзначався вродою, освіченістю і культурою. Мабуть він був не байдужим до дівчини, але вже встиг одружитися. Очевидно Потоцький поставився з повагою до дочки, вирядивши її в невеликий маєток, який став називатися її іменем. Маєток знаходився у верхній частині села. Його площа займала три гектари землі. Тут був і великий сад і ставок і різні панські побудови. Графиня проживала одиноко в своєму маєтку, тож заснувала село за зразком міста. Тому вулиці в селі рівні, прямі, немов міські квартали. Вона заселила село селянами кріпаками в основному з навколишніх сіл. Фелікс Потоцький помер на 54 році життя, а Соломія до цього вже сім років жила самотньо в селі. Коли вона довідалась про трагічну смерть Леона де Метцеля вона в тридцятирічному віці вийшла заміж за Солгутівського поміщика Машинського, який давно домагався її руки.

Адреса: Кіровоградська обл., с. Соломія, пр. Мельничний, 2, біля річки Південний Буг.

#МандруйГайворонщиною