Гайворонська вузькоколійка
Поява цієї мережі вузькоколійок, які носили назву «Південні під'їзні шляхи» пов'язане з приватною акціонерною компанією «Перше товариство під'їзних залізничних шляхів в Росії». Цю організацію в самому початку 1890-х років заснували інженери шляхів сполучення Броніслав-Лаврентій Яловецький і Федір Єнакієв, які паралельно розробили і технічні умови на будівництво вузькоколійних (ширина колії 750 мм) залізниць. Болеслав-Лавренов Яловецький за національністю був поляком. Народився він 10 (22) серпня 1846 р. в родині багатих поміщиків-землевласників в Свенцянском повіті Віленської губернії (нині - Вітебська область, Білорусь). Після закінчення Віленської гімназії, Болеслав Яловецький закінчив Миколаївське інженерне училище, а потім і Миколаївську інженерну академію. Після стажування в Австрійській імперії в 1872-73 роках працював інженером на будівництві Либаво-Роменської (Лієпая - Мінськ - Ромни) залізниці, а пізніше – на будівництві залізниці Ростов-на-Дону - Владикавказ.
Статут «Першого товариства під'їзних залізничних колій» був затверджений імператором Олександром ІІІ 26 березня (7 квітня) 1892 року. З січня 1893 року і практично до самої своєї смерті в 1918 році Болеслав Яловецький очолював «Перше суспільство під'їзних залізничних колій». За цей час його капітал зріс з 2 мільйонів рублів до 27 мільйонів рублів. Загальна довжина мережі залізниць (як вузької, так і широкої колії), яка перебувала у власності і експлуатації Товариства, на кінець 1914 року становила 1184 верст. З них більше половини - 581 верста була побудована в Україні.
Федір Єнакієв народився 11 (23) січня 1852 в Херсонській губернії. Закінчив Інститут інженерів шляхів сполучення. Починав трудову діяльність на Миколаївській залізниці (Санкт-Петербург - Москва), потім працював в правлінні Товариства Балтійської залізниці..
Болеслав Яловецький і Федір Єнакієв як засновники увійшли до складу Правління Товариства, а після 20 лютого (5 березня) 1893 року зайняли посади директорів Товариства.
Будівництво вузькоколійної залізниці від станції Рудниця до станції Ольвіополь (нині - Первомайськ) почалося в другій половині 1890-х років. В якості головної вузловій станції було обрано містечко Гайворон, який на той момент належав до Подільської губернії (зараз - Кіровоградська область, до 1954 року - Одеська). Обидва кінцевих пункту вузькоколійки були станціями двох магістральних напрямів Бірзула (Подільськ) - Жмеринка і Бірзула - Єлисаветград (Кропивницький). Від станції Рудниця вузькоколійка проходила на схід через Щербаківку, Дохно, і Бершадь до Гайворона, а від нього - йшла на південний схід через Таужне, Грушку, Голованівськ, Єміловку до Підгородньої, а від Підгородньої до Ольвіополя, вона йшла практично паралельно лінії широкої колії. Вся дорога від Рудниці до Ольвіополя довжиною в 183 версти і 447 сажнів була введена в експлуатацію в серпні 1899 року.
Паралельно з будівництвом вузькоколійної залізниці в Гайвороні будували паровозне депо та залізничні майстерні. Ці майстерні з часом перетворилися в Гайворонський тепловозоремонтний завод, який спочатку спеціалізувався на ремонті тепловозів вузької колії, а потім освоїв і ремонт тепловозів широкої колії (після того, як в Гайворон прийшла широка колія). Будували майстерні працівники будівельної артілі з села Пилипонівка, яке нині є частиною Бершаді.
Спочатку в Гайворонських паровозоремонтних майстернях були встановлені колісний, свердлильний, стругальний та токарний верстат, а також прес. Всі вони приводилися в дію паровою машиною, тому що електростанції на той момент в Гайвороні не було.
Рух на всіх чотирьох ділянках від Бердичева до Гайворона було відкрито в липні 1900 року. Ще одну ділянку від станції Дохно до Чічельніка довжиною в 11 верст і 243 сажні був відкритий в червні 1901 року.
Також до Південних під'їзних шляхів примикали приватні вузькоколійні гілки.
Станом на 1914 рік загальна довжина вузькоколійних Південних під'їзних шляхів становила 581 версту і 238 сажнів, тобто 620,3 кілометрів. З цієї мережі курсували не тільки товарні, а й товарно-пасажирські та пасажирські поїзди. Швидкість їх руху, правда, була невисокою.
До 1910 року мережа Південних під'їзних шляхів обслуговувало 67 паровозів, 135 пасажирських, 25 багажних і 1364 товарних вагона.
Мережа Південних під'їзних шляхів будувалася досить капітально.
Для заправки паровозів водою на станціях були збудовані водокачки.
Станом на 1936 рік діяли наступні вузькоколійні гілки Південно-Західної залізниці: Бердичів - Холоневська (61 км.); Холоневська - Хмільник - Семки (42 км.); Холоневська - Калинівка (15 км.); Калинівка - Гуменне (39 км.); Гуменне - Зятківці (119 км.); Зятківці - Гайворон (62 км.); Рудниця - Гайворон (77 км.); Гайворон - Підгородня (111 км.); Дохно - Чічельнік (12 км.) І Бершадь - Бершадь-завод.
У 1940 році Гайворонська вузькоколійна мережа була переведена зі складу Південно-Західної залізниці до складу Вінницької залізниці. Однак Вінницька залізниця проіснувала недовго і після Другої Світової війни відійшла до Одеської залізниці, в складі якої було сформовано Гайворонське відділення Одеської залізниці, яке проіснувало приблизно до 1993 року.
В 80-х роках 20ст. локомотивних бригад в локомотивному депо було близько 75, тобто близько 150 машиністів з помічниками. Слюсарі та ремонтники налічували близько 600 чоловік, а кожен з 5 інших структурних підрозділів залізниці (ЕЧ, ШЧ, ПЧ, ВЧД, НГЧ) налічував не менше 200-300 працівників в зазначений період.
Нині в локомотивному депо працює 78 чоловік. З рухомого складу залишилось 4 одиниці вузькоколійних тепловозів ТУ-2, 6 ширококолійних ЧМЕ3Т і раритетний паротяг ГР-280. Станція має статус зворотної.
Вузькоколійка – це тепер рідкісне явище, майже екзотика. Гайворон неодноразово відвідували закордонні делегації, які здійснювали подорожі на раритетному паровозі ГР-280 від станції Гайворон до станцій Голованівськ, Бершадь і Рудниця.
Для місцевих мешканців тут нічого дивного нема. Для багатьох з них, як зазначалось, це просто «дорога життя».
Гордістю Гайворонської вузькоколійки є раритетний діючий паровоз ГР-280, Гр-280 – один з 417 паротягів випущених з 1948 року до 1956 років на заводі в Бабельсбергу в передмісті Берліна. Широкого застосування локомотиви мали в лісозаготівельній та цукровій галузях. Гр-280 був випущений 1950-го року, працював в Гайвороні з 1953 до 1972 років. З 1972 до 1994 року перебував на станції Новополтавка, Миколаївської обл. 1994 рокі повернувся до Гайворона. В Україні нині діючими є тільки 2 локомотиви з цієї серії, ще 2 збереглися у вигляді паровозів-пам'ятників. Загалом в світі залишилося близько 10 одиниць з серії.
Для популяризації та збереження Гайворонської вузькоколійки у 2021 році було запроваджено фестиваль «GoodoK_Fest», який планується проводити щорічно.
#МандруйГайворонщиною
