ОСТАННІЙ БІЙ ГЕРОЇВ

Цими днями виповнюється чотири роки від дня загибелі наших мужніх захисників, бійців 3-го полку Ярослава Шимчика та Олексія Глобенка. 
Для нас, гайворонців, ці два відважні хлопці – були першими болючими втратами у війні, яка триває і досі.
В Інтернеті шириться спогад одного із офіцерів про останній героїчний бій спецпризначенців 3-го полку, в якому брали участь Олексій і Ярослав:
«29 липня біля села Латишево Донецької області сталася одна із найбільших трагедій українського спецназу – російські підрозділи виявили і знищили одразу дві групи 3-го полку. В той день загинуло 10 українських бійців, 7 потрапили в полон. Це найбільші втрати українських спецпризначенців в одному бою за весь час війни.
23 липня в районі села Дмитрівка, біля самого кордону, російський зенітно-ракетний комплекс збив два українських штурмовики СУ-25. На пошук збитих пілотів було направлено загін 3-го полку в складі двох груп під командуванням капітанів Кирила Андрієнко і Тараса Карпи. З ними був оперативний офіцер підполковник Сергій Лисенко. В групах були відважні і досвідчені бійці.
Їх завданням було знайти пілота, який очевидно сховався в селі Латишево Донецької?області. Хлопцям прийшлось виїжджати на бойове завдання, хоч у них зовсім не було бронетехніки (два звичайних «Урали») і на виручку до них не могли направити ні резерви, ні авіацію. Вони про це знали і розуміли, що завдання дуже небезпечне, адже ворог також шукав наших льотчиків. 
На жаль, в Латишево, агентура ворога виявила спецназівців і відразу ж попередила російських бойовиків. Пілота в селі не знайшли. Але, не дивлячись на контакт з місцевими, дві групи село не покинули, а пошук продовжувався – вони хотіли врятувати невідомого їм льотчика будь-якою ціною.
Герої знали, що ризик великий, але для людей честі «сам гинь, а побратима виручай» – це не просто слова і бійці прагнули виконати бойове завдання попри все. 
Ворог кинув проти спецпризначенців великий загін піхоти на БМП і БТРах, а наші хлопці не мали необхідних протитанкових засобів, щоб дати відсіч великій силі.
Передовий дозор не встиг попередити про ворога, і бронетехніка відразу ж атакувала ферму, обійшовши із флангів. 
Положення оточених на фермі було безнадійним. Сил підтримки і резервів поблизу не було. Бойовики знали про це, знали їх кількість і про свою перевагу. Але, на пропозицію здатися, українські воїни відповіли вогнем. В таких обставинах це був справжній героїзм і самопожертва.
БМП і БТРи російських найманців почали розстрілювати ферму зі всіх сторін. Стрільба була майже впритул, бій був коротким. 
До останнього відбивались кулеметник, старшина Олексій Глобенко; один з кращих снайперів ЗСУ та один із самих авторитетних воїнів роти Андрій Шершень і припинив вогонь тільки після декількох важких поранень. Як розповідали побратими, розлючені втратами російські бойовики, розстріляли раненого воїна. 
Загинув на місці зі зброєю в руках підполковник Лисенко і капітан Андрієнко. Капітан Тарас Карпа важко поранений потрапив в полон. Його також застрелили російські бойовики вже в полоні (за офіційними даними Карпу вбили 30 липня, але очевидці стверджують, що це сталося відразу після бою 29-го)
7 уцілілих на фермі воїнів, частина з яких з пораненнями, потрапили в полон. Зі складу двох груп залишилось тільки 4 людини. Полонених вдалося повернути.
 «3-й полк ніколи не буде святкувати 29 липня (День Сил спеціальних операцій Збройних Сил України) – для нас назавжди цей день загибелі наших побратимів. Ми будемо відзначати своє професійне свято 7 вересня – в день військової розвідки України», – зазначив у коментарі один з офіцерів 3-го полку».
29 липня 2014 року загинули смертю хоробрих, вірні до кінця військовій присязі і народу України: підполковник Сергій Лисенко, капітан Кирило Андрієнко, капітан Тарас Карпа, старшина Андрій Шершень, старшина Олексій Глобенко, старший солдат Ярослав Шимчик, старший солдат Лев Панков, старший солдат Сергій Гришин, сержант Анатолій Бузуляк».
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Олексія Глобенка та Ярослава Шимчика нагороджено орденами «За мужність» III ступеня (посмертно).
Висловлюємо щирі співчуття і велику подяку батькам Світлані Миколаївні та Володимиру Володимировичу Шимчикам та Магді Іванівні Глобенко за синів. 
Вічна пам’ять та вічна Слава Героям! 

за матеріалами сайту: poltavets-marina.blogspot.com/
Наталія ЗАГАРІЙ, бібліотекар ДБ.