ПУСТОВОЙТ ВАДИМ ВАСИЛЬОВИЧ
«Я йду першим, за мною хлопці», – так пояснював значення свого позивного «Каскад» командир відділення Пустовойт Вадим, який після важкого поранення і лікування за кордоном знову пішов у бій, щоб бути першим.
Народився Вадим 30 червня 1982 року в селі Казавчин у родині колгоспників. Рано визначився з життєвим шляхом, заявивши в першому класі: «Я буду головою колгоспу», але з хлопчачих забав віддавав перевагу іграм «у війну», в технікумі вивчав «Тхеквондо». Виріс на березі Південного Бугу, але рибалкою, як всі, не захопився. Натомість активно допомагав матері: на фермі доїв корів та навіть лікував їх, займався хатніми справами, випасав худобу та збирав урожай. В школі був гарним спортсменом, активно представляючи заклад у різних командних видах спорту.
Школу закінчив з золотою медаллю, але про вищу освіту не турбувався. Навіть пізніше, коли заочно здобув диплом у Білоцерківському державному аграрному університеті ветеринарної медицини він зазначав: «Не хочу бути кабінетним щуром». Та все ж після школи він таки вступив до Компаніївського технікуму ветеринарної медицини. Там зустрів своє кохання і в 2001 році одружився. Того ж року в їхньому житті з’явився син Владислав. Після завершення технікуму по направленню три роки відпрацював завфермою в селі Високі Байраки. В 2003-2004 році проходив строкову службу в с. Цибулеве Знам’янського району Кіровоградської області. Згодом, за власним бажанням, був переведений до 72-ї окремої механізованої бригада імені Чорних Запорожців, що в місті Біла Церква та підписав перший трирічний контракт. В 2007 році разом з сім'єю переїхав в м. Кіровоград та влаштувався оператором-верстатником на підприємстві «САВІЛУ». В період 2008-2010 рр. працював ветеринарним інспектором в державній установі, яка займалась ідентифікацією та реєстрацією тварин. Того ж 2008 року на світ з'явилася його донька Світлана. В 2011 році влаштувався працювати на підприємство «ІНТЕР-РЕСУРСИ» оператором-верстатником.
З початком анексії Криму Вадим пішов у ЗСУ добровольцем і підписав контракт з Прикордонною службою. На посаді кулеметника брав участь в АТО у Донецькій і Луганській областях. Своє рішення мотивував: «На цій землі ростуть мої діти, не хочу, щоб сюди дійшли вороги». Казав: «Треба зупиняти ворога, аби було чим».
Довелося виводити хлопців з Іловайського котла. Коли не вистачало медиків, завдяки своїй першій спеціальності без проблем робив пораненим побратимам ін'єкції і перев'язки, ставив крапельниці. Участь в боях змінила характер, став трішки нервовим і вразливим, ніби душа втратила захисну оболонку, але любові до рідних і України не втратив. Почав писати пісні про війну, які виконував під гітару: «Наче грім серед ясного неба», «Рідні чекають вдома», «Йшли на 45 днів, а вже рік пролетів", "Наші вірні дружини" та багато інших.
НАШІ ВІРНІ ДРУЖИНИ
"Наші вірні дружини,
Вам дісталось найважче,
Вам дісталось найважче
Із війни ждати нас.
Як в нелегку годину
Для вкраїни святої у солдатську дорогу нас покликав наказ.
Для вкраїни святої у солдатську дорогу нас покликав наказ.
Вам дісталось найважче: невідомість, тривога,
Невідомість, тривога кожен день, кожен час."
Повномасштабну війну зустрів в якості контрактника командира відділення бойової машини 42 батальйону 57-ї бригади в Луганській області, про війну казав просто: «Йду на роботу, повернувся з роботи, в мене все плюс, цілую дітей, люблю».
5 квітня 2022 року Вадим Пустовойт отримав важке поранення. У госпіталях України йому робили складні операції з імплантації кісток лівої половини тулуба та відновлення слуху. За вдале виконання бойового завдання був нагороджений орденом «За мужність» lll ступеня.
Після реабілітації його інвалідність не підтвердилася і він був направлений в Херсонську область. Там агресор несамовито атакував село Сухий Ставок і «Каскад» пішов у бій. Загинув 29 серпня 2022 року від мінно-вибухової травми.
Героя поховали 13 вересня 2022 року на Алеї слави Далекосхідного кладовища в Кропивницькому.
Нагороджений відзнаками Кіровоградщини «За мужність і відвагу», медалями «За участь в АТО», «20 років сумлінної служби», «За взірцевість у військовій службі», орденом «За мужність» 3 ступеня (посмертно).
