ГАЙВОРОНСЬКА ВУЗЬКОКОЛІЙКА НА ШПАЛЬТАХ НІМЕЦЬКОГО ЖУРНАЛУ
Всі ми знаємо, що вузькоколійна залізниця є тепер рідкісним явищем, хоча раніше відігравала важливу роль в економічному розвитку багатьох регіонів. Ретро-тури, що покликані привернути увагу до збереження і функціонування Гайворонської вузькоколійки, відвідують прихильники паровозів з усіх куточків України. Під час таких туристичних подорожей є велика ймовірність зустріти мандрівників з-за кордону. Автор статті «Кurswagen nach Hajworon» - Йоахім Штуббен у жовтні 2023 року і січні 2024 року відвідав паровозні ретро-тури у нашому місті. Його розповідь про мандрівку містить дуже детальний опис, щоб ті хто бажають побачити діючі паровози мали вдосталь інформації для організації поїздки.
Наводимо зміст статті у перекладі:
«В якийсь момент після неспокійного сну встає сонце, можна випити кави-чаю у провідника і думки у передчутті вражень, які принесе день, що щойно почався.
Після того, як поїзд зі спальним вагоном прибуває до Гайворона, до відправлення першого спеціального паровоза залишилося близько двох годин. Достатньо часу, щоб побродити по залізничному депо з двома водонапірними вежами, які ідеально підходять для тиражування у вигляді моделі.
Окрім різноманітних вузькоколійних тепловозів, у депо також розміщені три потужні ширококолійні паровози серії Ер та Л, усі вони були задіяні на паровому фестивалі у серпні 2023 року (культурно-мистецька акція «Паротяги мчать до Перемоги» - прим. пер.
https://haivoron-miskrada.gov.ua/album/7110/, https://www.facebook.com/media/set/?set=a.610219814626478&type=3
https://www.facebook.com/media/set/?set=a.610751581239968&type=3 ).
Достатньо часу, щоб оглянути різноманітні сувеніри та смаколики, які пропонують цього дня на перонах, і сфотографувати рейс тепловоза ТУ-2, що прибуває вузькоколійкою з Рудниці.
Гайворонці швидко впізнали мене як іноземного гостя і запросили відвідати краєзнавчий музей.
Дійство починається
Близько 9 ранку перший спецпотяг відправляється до станції Хащувате, що приблизно за дев’ять кілометрів на південний схід від Гайворона. На жаль, під час подорожі, там немає жодної фотозупинки, хоча краєвид в осінніх кольорах і градієнти дозволили б зробити багато хороших фотографій самого поїзда, який наближається та проїжджає повз тебе.
Але, на жаль, існує думка, що локомотив-штовхач, зчеплений із потягом та тендером, який їде заднім ходом, не приваблює можливістю його сфотографувати. Так сказав мені молодий, дуже відданий, доброзичливий і хороший англомовний провідник, який також робив оголошення для пасажирів.
На схилах, що виникають за клубами пари та диму, можна було б зробити чудові фото. Ну, можливо іншим разом за попередньою домовленістю. На станції Хащувате вчителі та учні місцевого ліцею зустрічають пасажирів широким вибором солодкої та солоної випічки. Сплетений в українських національних кольорах браслет «дружби», який я купив у маленької дівчинки, зараз висить як нагадування про отримані враження на моїй настільній лампі.
Після повернення потягу в Гайворон є можливість покататися на шестимісному «лімузині» ГАЗ ЗІМ, переобладнаному під рейки, в районі вокзалу. Розкішні автомобілі, випущені в 1950-х роках, в основному використовувалися для перевезення вищих посадових осіб. Тепер транспортний засіб використовується для оглядових поїздок звичайних туристів.
Опівдні другий спецпотяг вирушає з Гайворона до Бершаді - невеликого містечка, приблизно за 30 кілометрів на захід. 77-кілометровий маршрут Гайворон - Бершадь – Рудниця на сьогодні є єдиною в Україні вузькоколійною залізницею з регулярним пасажирським рухом (дві пари потягів на добу), який здійснюється на тепловозах ТУ-2 1950-х років.
Довга зупинка на маршруті відбувається біля залізничного мосту через річку Південний Буг. Для фотографів потяг двічі проїжджає по довгому мосту. На східному плацдармі панує своя атмосфера, співають артисти, туристам пропонується рибна юшка та кукурудзяна каша.
У Бершаді також є невеликий ринок на території вокзалу з продажем іграшок, сувенірів та їжі. Колись у Бершаді жила єврейська громада, яка налічувала близько 10 тис. населення. У вересні 1941 року німецькі окупаційні війська створили тут гетто, куди протягом наступних місяців було інтерновано близько 20 000 євреїв з різних регіонів (включаючи більш віддалені райони північної Румунії та сучасної Молдови). Більше половини з них померло в перший рік через жахливі умови життя.
Сьогодні про минуле нагадують незруйнована синагога, кілька меморіалів і надгробків на єврейському кладовищі. На жаль, між прибуттям і відправленням потягу не було часу для відвідування меморіалів. Можливо, це слід врахувати в розробці розкладу в майбутньому, в рамках розширеної концепції туризму для парових подорожей. Тоді також можна запропонувати прогулянку з гідом до меморіальних місць.
На зворотному шляху до Гайворона три фотозони винесли на відкриту дорогу. Кожен, хто хотів сфотографуватися, міг вийти, пройти трохи попереду потягу, а потім сфотографувати потяг, який проїжджав повз. Цією опцією скористалися близько четверті пасажирів. На більшу «програму» часу не було, бо потрібно було звільнити маршрут для прибуття призначеного потягу.
Крім того, у потязі ГР-336, який не був зчеплений з цистерною, закінчувався запас води. Слід зазначити, що дві поїздки були не спеціальними фототурами для любителів залізниці, а скоріше щоденними пасажирськими перевезеннями для місцевого населення або пасажирів, які подорожували на більші відстані.
Післяобідній потяг «підсилювався» паровим локомотивом на кожному свому кінці. Локомотив, який стояв на заході перед поїздом, був ГР-336. Локомотив належить до серії лісових і промислових залізничних локомотивів, виготовлених Lokomotivbau Karl Marx Babelsberg (Бабельсберзький завод) між 1947 і 1956 роками.
Другим локомотивом був 159 4-95, який знову почав працювати лише з серпня 2023 року. Паровоз був виготовлений у Подільську в 1938 році і входить до серії чотиризчепних паровозів лісової залізниці, що налічує понад 1000 одиниць.
В контакті з місцевими
Після завершення другої поїздки дуже відданий директор музею, який представився Миколою Працьовитим, підвіз молоду сім’ю та мене на своєму авто до музею, де є численні краєзнавчі експонати та, як акцент, роботи Гайворонського художника Григорія Пилипишина (включно з картиною, що демонструє залізничну станцію Гайворон невдовзі після завершення будівництва). Під час короткої поїздки ми минули локомотив, який стояв на постаменті у якості пам’ятника. Нам розповіли, що це бельгійська марка і найстаріший локомотив в Україні.
Залізничники, що зустрічалися мені під час подорожі просили мене передати вітання федеральному уряду Німеччини з сердечною подякою за цінну військову підтримку, яку його країна отримує від Німеччини.
13 числа на платформі в Гайвороні співочий гурт зустрічає пасажирів потягу, що прямує до Бершаді. Через відсутність пересадок на станціях призначення всі вузькоколійні потяги курсували в режимі «сендвіч» - кожен тягнувся за дизелем і паровозом.
І неймовірне продовження
Трохи більше ніж за тиждень до початку заходу, я був здивований новиною про те, що ретро-тур відбудеться 13 січня 2024 року в Гайвороні і це буде подія з чотирма паровозами. Я спочатку не міг у це повірити, і в той же час був схвильований в очікуванні даної події.
Мені треба було туди їхати - якою б складною та довготривалою не була б ця подорож. В обидва ці дні на ділянках Гайворон – Джулинка та Гайворон – Хащувате вранці та вдень курсували пари потягів із ширококолійними локомотивами. Крім того, обидва дні курсували вузькоколійні потяги на ділянках Гайворон – Бершадь та Гайворон – Хащувате.
Цього разу нічні вагони курсували так, що з Києва та Львова до Гайворона можна було доїхати в ніч із п’ятниці на суботу, а повернутися знову в ніч із неділі на понеділок.
Єдиним розчаруванням у цій події була низька завантаженість потягів. У ранковій електричці до Джулинки в суботу вранці в трьох вагонах експреса (в одному з яких навіть були гарні різдвяні прикраси!) було лише кілька пасажирів. У неділю ситуація у післяобідньому потязі до Хащуватого була схожою, і я був єдиним пасажиром, який зупинився на чудовій фотозупинці, якої там ніколи раніше не робили (її організував дуже відданий і фотографуючий молодий машиніст потягу Андрій). Маю надію, що в подальшому паровозні фестивалі будуть популярні не тільки в теплу пору року але й під час холодних періодів.
Під час заходу двічі лунала повітряна тривога, але на місцевих жителів це зовсім не вплинуло. Загалом панувала дружня, невимушена атмосфера із завжди впізнаваними патріотичними акцентами. Принаймні двічі під час прибуття або відправлення потягу невеликі співочі гурти виконували українські народні пісні. Кошти від продажу їжі та напоїв були призначені українській армії та жертвам війни.
Подорожі , як хобі в умовах війни
Гайворон розташований далеко від зони бойових дій, яка простягається вздовж російського кордону.
Існує невеликий, але не менш важливий вантажний рух на широкій колії, яка проходить через Гайворон. Перш за все транспортується зерно, гравій і різні корисні копалини, видобуті в громаді.
Був обстріл на польському кордоні, а нещодавно також у великому місті Рівне, яке знаходиться також на заході України. Але окрім вибіркового руйнування інфраструктури, ці атаки в першу чергу мали на меті продемонструвати, що «вони можуть», і що в принципі, в будь-який момент можна вразити будь-яку ціль.
У будь-якому разі, я не сприймав свою поїздку до Гайворона як ризик. І люди, які брали участь у спеціальних поїздках або встановлювали свої маленькі кіоски для продажу на вокзалах, також не здавалися наляканими чи пригніченими. Подібні чи інші події також служать тому, щоб переконати один одного, що війна не дозволить відібрати в них мужність і радість життя.
Також було відчуття гордості та вдячності за те, що завдяки американській системі протиповітряної оборони Himars та німецькій системі IRIS-T столиця Київ та мегаполіс Харків є одними з найкраще захищених міст.
Мені неодноразово потрібна була допомога через проблеми з кредитною карткою. Серед спонтанних помічників – співробітниця «Лікарів без кордонів» та молодий американець, який добровільно служив в українській армії! Ось такі знайомства зав’язуєш у подорожах. Маю також подякувати друзям-залізничникам Вольфраму Венделіну та Дмитру Бабариці, які допомогли мені, як зовсім недосвідченому українському мандрівнику.
Україна продовжує потребувати військової та гуманітарної допомоги. Подібні туристичні поїздки також можуть зробити дуже скромний внесок у підтримку інтересу до країни в цей важкий час і сприяти зміцненню зв’язку між народами".
