ТУРИСТИЧНА ГАЙВОРОНЩИНА

  • 150

 

Продовжуємо нашу щотижневу рубрику  #МандруйГайворонщиною   #МандруйКіровоградщиною, в якій ми інформуємо про історичні куточки Гайворонщини та рекомендуємо озирнутися навколо і придивитися до своєї власної громади, адже вона багата на цікаві місця, про деякі з котрих ви могли й не чути.

Сьогодні розповімо про ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ ГАЙВОРОНСЬКОЇ ЗАЛІЗНИЦІ

У 1890 на замовлення Товариства власників цукрових заводів розпочалося будівництво вузькоколійної залізниці від Рудниці до Підгородньої та від Вінниці до Гайворона.

За генеральним планом будівництва залізничний вузол мав бути у Хащуватому, яке було волосним центром, проте волосне начальство, лихварі та підприємці добилися, щоб залізничний вузол перенесли на околицю Струнькова і Ташлика. І в 1897р. було споруджено залізничну станцію, яку назвали Гайворон.  Активно зводилися цехи паровозоремонтних майстерень. У 1935-1938рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких утворився Гайворонський паровозоремонтний завод (ГПРЗ). Підприємство  проводило капітальний ремонт вузькоколійних локомотивів, які надходили з різних куточків колишнього Радянського Союзу. Станція Гайворон стала важливим залізничним центром, адже на неї було покладено завдання забезпечувати роботу цукрових заводів. Вузькоколійка простягалася від Гайворона до Вінниці, Хмільника, Бердичева, Первомайська і Рудниці. До складу Гайворонського залізничного вузла входили паровозне депо, дистанція колії, зв’язку, залізничні ремонтні майстерні. Поява цієї мережі вузькоколійок, які носили назву «Південні під'їзні шляхи» пов'язане з приватною акціонерною компанією «Перше товариство під'їзних залізничних шляхів в Росії». Цю організацію в самому початку 1890-х років заснували інженери шляхів сполучення Болеслав-Лаврентій Яловецький і Федір Єнакієв, які паралельно розробили і технічні умови на будівництво вузькоколійних (ширина колії 750 мм.) залізниць. Статут «Першого товариства під'їзних залізничних колій» був затверджений імператором Олександром ІІІ 26 березня (7 квітня) 1892 року. З січня 1893 року і практично до самої своєї смерті в 1918 році Болеслав Яловецький очолював «Перше суспільство під'їзних залізничних колій». За цей час його капітал зріс з 2 до 27 мільйонів рублів. Загальна довжина мережі залізниць (як вузької, так і широкої колії), яка перебувала у власності і експлуатації Товариства, на кінець 1914 року становила 1184 версти. З них більше половини, 581 верста, була побудована в Україні.

Болеслав Яловецький і Федір Єнакієв, як засновники, увійшли до складу Правління Товариства, а після 20 лютого (5 березня) 1893 року зайняли посади директорів Товариства.

Будівництво вузькоколійної залізниці від станції Рудниця до станції Ольвіополь (нині - Первомайськ) почалося в другій половині 1890-х років. В якості головної вузлової станції було обрано містечко Гайворон, який на той момент належав до Подільської губернії (зараз - Кіровоградська область, до 1954 року - Одеська). Обидва кінцевих пункти вузькоколійки були станціями двох магістральних напрямів Бірзула (Подільськ) - Жмеринка та Бірзула - Єлисаветград (Кропивницький). Від станції Рудниця вузькоколійка проходила на схід через Щербаківку, Дохно та Бершадь до Гайворона, а від нього йшла на південний схід через Таужне, Грушку, Голованівськ, Єміловку до Підгородньої, а від Підгородньої до Ольвіополя вона йшла практично паралельно лінії широкої колії. Всю дорогу від Рудниці до Ольвіополя, довжиною в 183 версти і 447 сажнів, введено в експлуатацію в серпні 1899 року.

Паралельно з будівництвом вузькоколійної залізниці в Гайвороні будували паровозне депо та залізничні майстерні. Ці майстерні з часом перетворилися в Гайворонський тепловозоремонтний завод, який спочатку спеціалізувався на ремонті тепловозів вузької колії, а потім освоїв і ремонт тепловозів широкої колії (після того, як в Гайворон прийшла широка колія). Будували майстерні працівники будівельної артілі з села Пилипонівка, що нині є частиною Бершаді.

Спочатку в Гайворонських паровозоремонтних майстернях були встановлені колісний, свердлильний, стругальний та токарний верстат, а також прес. Всі вони приводилися в дію паровою машиною, так як електростанції на той момент в Гайвороні не було.

Рух на всіх чотирьох ділянках від Бердичева до Гайворона було відкрито в липні 1900 року. Ще одну ділянку від станції Дохно до Чічельніка довжиною в 11 верст і 243 сажні було відкрито в червні 1901 року. Також до Південних під'їзних шляхів примикали приватні вузькоколійні гілки. Станом на 1914 рік загальна довжина вузькоколійних Південних під'їзних шляхів становила 581 версту і 238 сажнів, тобто 620,3 кілометрів. З цієї мережі курсували не тільки товарні, а й товарно-пасажирські та пасажирські поїзди. Швидкість їх руху, правда, була невисокою. До 1910 року мережа Південних під'їзних шляхів обслуговувало 67 паровозів, 135 пасажирських, 25 багажних і 1364 товарних вагона. Мережа Південних під'їзних шляхів будувалася досить капітально. Для заправки паровозів водою на станціях були збудовані водокачки. Станом на 1936 рік діяли наступні вузькоколійні гілки Південно-Західної залізниці: Бердичів - Холоневська (61 км.); Холоневська - Хмільник - Семки (42 км.); Холоневська - Калинівка (15 км.); Калинівка - Гуменне (39 км.); Гуменне - Зятківці (119 км.); Зятківці - Гайворон (62 км.); Рудниця - Гайворон (77 км.); Гайворон - Підгородня (111 км.); Дохно - Чічельнік (12 км.) І Бершадь - Бершадь-завод.

У 1940 році Гайворонська вузькоколійна мережа була переведена зі складу Південно-Західної до Вінницької залізниці. Однак Вінницька залізниця проіснувала недовго і після Другої Світової війни відійшла до Одеської залізниці, в складі якої було сформовано Гайворонське відділення Одеської залізниці, що проіснувало приблизно до 1993 року.

У 1930-х рр. від ст. Рудниця дорогу продовжено на південь, паралельно широкій колії до ст. Попелюхи, а далі до цукрового заводу в с. Черномин. Незабаром у ст. Попелюхи з’явилася автономна вузькоколійна дорога у напрямку ст. Загнитково, де розташовувалися військові частини. За своїми масштабами вона не йшла ні в яке порівняння з «великою» мережею, проте ця лінія розвивалася. У 1939 р. її продовжили до селища Кам’янка на березі Дністра, загальна протяжність перевищила 40 км. Попри те, що відстань між лінією «великої» мережі та ст. Попелюхи «Дністровської» дороги була незначною, об’єднати їх вдалося далеко не відразу, заважала ширококолійна магістраль. У 1950-х рр., нарешті, на ст. Попелюхи  відкрили шляхопровід. З того часу стали чітко виділятися два основні шляхи Гайворонської мережі вузькоколійних залізниць: меридіональний (Бердичів-Гайворон) і широтний (Кам’янка-Гайворон-Приміська).  До кінця 1950-х рр. Гайворонська мережа досягла пікової точки свого розвитку. Протяжність ліній на той час складала близько 700 км. Далеко не усі гілки відносилися до МШС і позначались в атласах залізниць – багато які позначалися під’їзними шляхами промислових підприємств, головним чином цукрових заводів. По всіх лініях існувало пасажирське сполучення. Поїздка, приміром, з Гайворона у Бердичів займала близько 15 год., тому більшість вагонів обладнувались лежачими місцями. У вагонах видавали постільну білизну і чай – все так само, як на широкій колії. На початку 1960-х розібрали ділянку Бердичів-Калинівка-Гуменне (115 км). Упродовж 1970-х рр., відвойовуючи перегін за перегоном, широка колія «повзла» на південь: Гуменне, Немирів, Гайсин, Зятковці, Джулинка. До 1980 р. широка колія прокладена до ст. Гайворон. Меридіональна лінія вузькоколійної залізниці перестала існувати. В 80-х роках 20ст.  локомотивних бригад в локомотивному депо було близько 75, тобто близько 150 машиністів з помічниками. Слюсарі та ремонтники налічували близько 600 чоловік, а кожен з 5 інших структурних підрозділів залізниці (ЕЧ,ШЧ,ПЧ,ВЧД, НГЧ) налічував не менше 200-300 працівників в зазначений період. У 1990-і рр. дорога діяла, незважаючи на складне економічне становище. Проте вже в середині 1990-х припинився рух на гілці Дохно-Чечельник, до 1997 р. – на ділянці Рудниця-Кам’янка. В період 2001-2002 років було розібрано 57-ми кілометрову ділянку Голлованівськ-Приміська. 2005 року керівництвом Одеської залізниці було прийнято рішення не закривати ділянку Рудниця-Гайворон-Голованівськ. Нині в локомотивному депо працює 78 чоловік. З рухомого складу залишилось 4 одиниці вузькоколійних тепловозів ТУ-2, 6 ширококолійних ЧМЕ3Т і раритетний паротяг ГР-280. Станція має статус зворотної. Гайворонська залізниця відома далеко за межами України.

Гайворонську залізницю обрали і кінематографісти, як місце зйомок історичних фільмів.

 

??Також пропонуємо на ваш вибір підбірку небанальних маршрутів Гайворонщини.

????За детальною інформацією щодо замовлення туристичного маршруту звертайтеся за телефоном +38 096 864 1208 (Людмила)