ТУРИСТИЧНА ГАЙВОРОНЩИНА
Продовжуємо нашу щотижневу рубрику #МандруйГайворонщиною #МандруйКіровоградщиною, в якій ми інформуємо про історичні куточки Гайворонщини та рекомендуємо озирнутися навколо і придивитися до своєї власної громади, адже вона багата на цікаві місця, про деякі з котрих ви могли й не чути.
Сьогодні розповімо про ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ ГАЙВОРОНСЬКОЇ ЗАЛІЗНИЦІ
У 1890 на замовлення Товариства власників цукрових заводів розпочалося будівництво вузькоколійної залізниці від Рудниці до Підгородньої та від Вінниці до Гайворона.
За генеральним планом будівництва залізничний вузол мав бути у Хащуватому, яке було волосним центром, проте волосне начальство, лихварі та підприємці добилися, щоб залізничний вузол перенесли на околицю Струнькова і Ташлика. І в 1897р. було споруджено залізничну станцію, яку назвали Гайворон. Активно зводилися цехи паровозоремонтних майстерень. У 1935-1938рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких утворився Гайворонський паровозоремонтний завод (ГПРЗ). Підприємство проводило капітальний ремонт вузькоколійних локомотивів, які надходили з різних куточків колишнього Радянського Союзу. Станція Гайворон стала важливим залізничним центром, адже на неї було покладено завдання забезпечувати роботу цукрових заводів. Вузькоколійка простягалася від Гайворона до Вінниці, Хмільника, Бердичева, Первомайська і Рудниці. До складу Гайворонського залізничного вузла входили паровозне депо, дистанція колії, зв’язку, залізничні ремонтні майстерні. Поява цієї мережі вузькоколійок, які носили назву «Південні під'їзні шляхи» пов'язане з приватною акціонерною компанією «Перше товариство під'їзних залізничних шляхів в Росії». Цю організацію в самому початку 1890-х років заснували інженери шляхів сполучення Болеслав-Лаврентій Яловецький і Федір Єнакієв, які паралельно розробили і технічні умови на будівництво вузькоколійних (ширина колії
Болеслав Яловецький і Федір Єнакієв, як засновники, увійшли до складу Правління Товариства, а після 20 лютого (5 березня) 1893 року зайняли посади директорів Товариства.
Будівництво вузькоколійної залізниці від станції Рудниця до станції Ольвіополь (нині - Первомайськ) почалося в другій половині 1890-х років. В якості головної вузлової станції було обрано містечко Гайворон, який на той момент належав до Подільської губернії (зараз - Кіровоградська область, до 1954 року - Одеська). Обидва кінцевих пункти вузькоколійки були станціями двох магістральних напрямів Бірзула (Подільськ) - Жмеринка та Бірзула - Єлисаветград (Кропивницький). Від станції Рудниця вузькоколійка проходила на схід через Щербаківку, Дохно та Бершадь до Гайворона, а від нього йшла на південний схід через Таужне, Грушку, Голованівськ, Єміловку до Підгородньої, а від Підгородньої до Ольвіополя вона йшла практично паралельно лінії широкої колії. Всю дорогу від Рудниці до Ольвіополя, довжиною в 183 версти і 447 сажнів, введено в експлуатацію в серпні 1899 року.
Паралельно з будівництвом вузькоколійної залізниці в Гайвороні будували паровозне депо та залізничні майстерні. Ці майстерні з часом перетворилися в Гайворонський тепловозоремонтний завод, який спочатку спеціалізувався на ремонті тепловозів вузької колії, а потім освоїв і ремонт тепловозів широкої колії (після того, як в Гайворон прийшла широка колія). Будували майстерні працівники будівельної артілі з села Пилипонівка, що нині є частиною Бершаді.
Спочатку в Гайворонських паровозоремонтних майстернях були встановлені колісний, свердлильний, стругальний та токарний верстат, а також прес. Всі вони приводилися в дію паровою машиною, так як електростанції на той момент в Гайвороні не було.
Рух на всіх чотирьох ділянках від Бердичева до Гайворона було відкрито в липні 1900 року. Ще одну ділянку від станції Дохно до Чічельніка довжиною в 11 верст і 243 сажні було відкрито в червні 1901 року. Також до Південних під'їзних шляхів примикали приватні вузькоколійні гілки. Станом на 1914 рік загальна довжина вузькоколійних Південних під'їзних шляхів становила 581 версту і 238 сажнів, тобто 620,3 кілометрів. З цієї мережі курсували не тільки товарні, а й товарно-пасажирські та пасажирські поїзди. Швидкість їх руху, правда, була невисокою. До 1910 року мережа Південних під'їзних шляхів обслуговувало 67 паровозів, 135 пасажирських, 25 багажних і 1364 товарних вагона. Мережа Південних під'їзних шляхів будувалася досить капітально. Для заправки паровозів водою на станціях були збудовані водокачки. Станом на 1936 рік діяли наступні вузькоколійні гілки Південно-Західної залізниці: Бердичів - Холоневська (
У 1940 році Гайворонська вузькоколійна мережа була переведена зі складу Південно-Західної до Вінницької залізниці. Однак Вінницька залізниця проіснувала недовго і після Другої Світової війни відійшла до Одеської залізниці, в складі якої було сформовано Гайворонське відділення Одеської залізниці, що проіснувало приблизно до 1993 року.
У 1930-х рр. від ст. Рудниця дорогу продовжено на південь, паралельно широкій колії до ст. Попелюхи, а далі до цукрового заводу в с. Черномин. Незабаром у ст. Попелюхи з’явилася автономна вузькоколійна дорога у напрямку ст. Загнитково, де розташовувалися військові частини. За своїми масштабами вона не йшла ні в яке порівняння з «великою» мережею, проте ця лінія розвивалася. У 1939 р. її продовжили до селища Кам’янка на березі Дністра, загальна протяжність перевищила
Гайворонську залізницю обрали і кінематографісти, як місце зйомок історичних фільмів.
??Також пропонуємо на ваш вибір підбірку небанальних маршрутів Гайворонщини.
????За детальною інформацією щодо замовлення туристичного маршруту звертайтеся за телефоном +38 096 864 1208 (Людмила)
