ТУРИСТИЧНА ГАЙВОРОНЩИНА

Продовжуємо нашу щотижневу рубрику #МандруйГайворонщиною #МандруйКіровоградщиною, в якій ми інформуємо про історичні куточки Гайворонщини та рекомендуємо озирнутися навколо і придивитися до своєї власної громади, адже вона багата на цікаві місця, про деякі з котрих ви могли й не чути.

Сьогодні розповімо про ПАМ’ЯТНИК ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ

Жахливим злочином проти власного народу став штучний голод 1932-1933 рр. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до книги найтрагічніших дат в історії людства. Голодомор не оминув Гайворонщину. У кожному селі Гайворонського району від голоду і недоїдання померло від 200 до 600 осіб.

На згадку про страшні роки та у пам'ять жертв, які загинули у період штучного голоду відкрито пам’ятник жертвам голодомору. Спроектував його Павло Павлович Космін та встановив у 1993 р. на місці захоронення жертв геноциду українського народу.

У 1930-ті роки на території нинішнього міста існували села Гайворон, Струньків і Ташлик, що входили до складу Грушківського району Одеської області. 1932 року Гайворон став районним центром Грушківського району.

У 1921 р. в селі Гайворон було створено трудову комуну, 1923 р. – Гайворонський сільськогосподарський гурток, у 1924 р. – 2 комуни, які під час колективізації перетворилися на сільськогосподарські артілі «Червона зірка», «Червоний промінь» та імені Чубаря. Офіційно колективізація проголошувалася добровільною, але проводилася насильницькими методами.

У 1932-1933 рр. у селах був голод, що призвів до численних смертей. Він досягнув апогею навесні і на початку літа 1933-го. Це сталося тому, що 1932 рік виявився неврожайним, а в селян забрали хліб до зернини. Таким чином багатьох людей прирекли на смерть. Виснажені, опухлі, безсилі, вони вмирали на полі, на вулиці, на роботі, в лісах і долинах. Активністю відзначалися так звані «буксирні бригади». Для пошуку зерна вони використовували спеціально виготовлені сталеві прути довжиною 1,5-3 метри.

Тільки навесні 1933-го, хто дожив, могли зварити з бур’яну юшку, спекти з листя коржика. А в жнива – знайти колоски і з’їсти зерна.

Очевидці згадують, що багато людей помирало від недоїдання, доходило і до людоїдства. Від постійного недоїдання гинули колгоспні коні. Коли з них знімали шкіру для здачі на заготпункт, то за м’ясом загиблої тварини стояла черга голодних людей. Ховали померлих без трун (бо не було з чого і не було кому їх робити). Багатьох опускали у спільну могилу хто в чому був. Вимирали цілі сім’ї. Скільки життів забрав голодомор у Гайвороні, Струнькові, Ташлику – залишилось невідомим, актові записи про смерть за цей період не збереглися. У 2008 році пошуковцями встановлено лише невелику частину прізвищ людей, які померли голодною смертю у селах Гайворонщини.

Також пропонуємо на ваш вибір підбірку небанальних маршрутів Гайворонщини

За детальною інформацією щодо замовлення туристичного маршруту звертайтеся за телефоном +38 096 864 1208 (Людмила)