ТУРИСТИЧНА ГАЙВОРОНЩИНА

Продовжуємо щотижневу рубрику #МандруйГайворонщиною #МандруйКіровоградщиною та розповімо вам про пам’ятні дошки, присвячені Анатолію Свидницькому та Степану Руданському. Нагадуємо, щосереди ми інформуємо про популярні, маловідомі, цікаві, історичні та інші куточки Гайворонщини, які варті уваги, адже ми прагнемо давати вам більше корисної інформації, яка стосується не тільки робочого процесу, але й вашого дозвілля.

ПАМ’ЯТНІ ДОШКИ АНАТОЛІЮ СВИДНИЦЬКОМУ ТА СТЕПАНУ РУДАНСЬКОМУ

Зупинившись біля будівлі вокзалу в місті Гайвороні мешканці і гості не рідко звертають увагу на пам’ятні дошки, присвячені Анатолію Свидницькому та Степану Руданському та цікавляться: «Чому в Гайвороні встановлені візуальні згадки про уродженців Вінниччини?». Насправді, відповідь дуже проста: відомий український байкар та письменник, сподвижники українського культурного відродження полюбляли гостювати у своїх гарних друзів-меценатів Богдана та Варвари Ханенків. Подружжя українських просвітителів володіло цукровими заводами в Сальковому та Могильному, де і мали великий маєток та радо зустрічали там своїх гостей. Ханенки стали одними із основних пайовиків акціонерного товариства «Південні під’їзні шляхи» і чи не головними бенефіціарами Гайворонської залізниці. Крім того, вони були однокашниками і друзями. Родом обоє з Поділля: Степан – з Хомутинців, а Анатолій – з Маньківки (тепер Вінницької області). Вчилися у Подільській духовній семінарії. Разом їздили на канікули додому. Єднала їх любов до літератури і народної пісні. Коли Степан вчився в семінарії, то жив деякий час на квартирі вдови – матушки Єлизавети Княгницької. У неї було три доньки. Одна з них, Марія – дівчина надзвичайної вроди і з добрим серцем. Молоді покохали один одного. Згодом Княгницька переїхала в с. Струньків (тепер Гайворон). Друзі навідувалися сюди: Степан – побачитись із коханою. Анатолій – до брата, що жив у Ташлику. Збирались у Княгницької, підсобляли по господарству, а вільний час проводили на річці. Купалися з дівчатами у Бугу, перебиралися на «солгутівський» берег, де пили воду з джерела, під скелею.

Якось вранці мешканці Струнькова побачили три білі хрести на неприступній скелі. Довго говорили про це і дивувались вправності незнайомців, здогадувалися, хто це.

Степан гарно малював, тож, звичайно, не міг не намалювати свою наречену. Та Марія була дівчиною скромною і позувати йому сама не хотіла, тому довелося малювати всіх трьох сестер. Так з’явилася картина «Сестри-мироносиці». Кажуть, з часом мати віддала її в церкву, а де зараз картина – невідомо.

Далі трапилося непоправне: скрутний матеріальний стан вдови змусив її згодитися на сватання до старшої доньки богослова І. Квартировича. В цей час Степан був дуже далеко, в Петербурзі, де вирішив продовжити освіту. Обставини виявилися сильнішими за добру волю та щире серце Марії. Сум за коханою виливає юнак у віршах «Ти не моя, дівчино дорогая», «Мене забудь», «Повій, вітре, на Вкраїну».

А чи знали ви, що саме «Повій, вітре, на Вкраїну» перекладена на мови 253 країн світу. Її шанують не тільки в нас, в Україні. Вона стала улюбленою піснею і в Угорщині, Франції, Англії, Італії, Данії. Історія виникнення цієї популярної пісні тісно пов’язана з нашим краєм!

Ці поезії стали початком творчого шляху Степана Руданського. А його друг Анатолій Свидницький опише трагедію сім’ї священика в романі «Люборацькі», дещо змінивши прізвища та імена героїв. Життєві дороги друзів розійшлись. Степан став студентом медичного факультету Петербурзького університету, Анатолій поїхав навчатися в Київський університет, спочатку на медичний факультет, а потім перевівся на філологічний. Дуже бідував – батько відмовився допомагати, бо син не виправдав його надій. Обоє перенесли через усе своє життя любов до нашого Поділля, мови народу, його пісень. Трагічною і водночас прекрасною була їх доля. Степан Руданський став лікарем. Працюючи в Ялті, бідних лікував безкоштовно. Бувало й так, що пацієнту жити ніде, то Руданський «відступав свою хату, лікував, годував і не чекав за те ніякої плати».

Анатолій Свидницький вчителював. І де б не був, скрізь ставав ініціатором створення недільних шкіл для бідних людей. Тут він не тільки вчив дорослих писати, а й знайомив з творами українських письменників. Люди йшли, незважаючи на лютий мороз та хуртовину, бувало, за декілька верств. Приходили навіть сивоголові діди. Жили обоє дуже скромно. Руданський одружився з простою жінкою Явдохою Широкою, дуже гарно співав народні пісні. Свидницький помер передчасно, в 37 років, і його дружина з дітьми переїхала мешкати до брата чоловіка Якова у с. Ташлик. Правда, жила тут недовго – знову повернулася до Києва.

В пам’яті нашого народу вони залишилися назавжди як особистості, котрі серцем уболівали за долю України.

Також пропонуємо на ваш вибір підбірку небанальних маршрутів Гайворонщини

За детальною інформацією щодо замовлення туристичного маршруту звертайтеся за телефоном +38 096 864 1208 (Людмила)