ДРЬОМІН ЯРОСЛАВ ПАВЛОВИЧ
В працьовитій хащуватській родині Дрьоміних – Павла Костянтиновича та Людмили Михайлівни – Ярослав був старшим сином, народившись 26 грудня 1986 року.
Старанно здобував знання в місцевій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після її закінчення вступив до Гайворонського машинобудівного технікуму (тепер – політехнічний коледж), де отримав професійну освіту за спеціалізацією: ″технік - механік″. Строкову службу гідно пройшов в Збройних Силах України. Демобілізувавшись, надійно охороняв громадський порядок в особовому складі органів внутрішніх справ.
Лише добрі відгуки і про його подальшу трудову діяльність в ПСП “Нива” рідного села Хащуватого.
У квітні ж 2014 року районним військовим комісаріатом Ярослав Дрьомін знову був покликаний виконувати військовий обов′язок. Його 93-а окрема механізована бригада брала участь в антитерористичній операції на сході України. Був водієм КАЗа, доставляв боєприпаси, вантажі та наших військових до лінії розмежування сил протистояння в неоголошеній війні з російским агресором.
...Як виявилося, востаннє почули батьки, дружина Інна, молодший брат Ярославів голос по телефону 24 серпня 2014 року. Смертю хоробрих загинув він через п′ять наступних днів. Сталося це на шляху у напрямку до с. Новокатеринівка. Тут, у так званому "зеленому коридорі", під жахливою свинцевою зливою ворога, при виході з Іловайського ″котла″,. відбулася справжня битва за життя кожного українського солдата й офіцера,. Живим звідти мужньому хащуватцю (який став вже п′ятим загиблим уродженцем Гайворонщини у запеклих воєнних діях на Донеччині та Луганщині) вийти не судилося...
Разом з тілами 87 - ти інших загиблих у тому вогненному пеклі, 2-го вересня торік, скалічені осколками, останки Дрьоміна Я.П. було доставлено до запорізького моргу.Тимчасово похований на Алеї воїнів м. Запоріжжя, як невпізнаний герой – оборонець Вітчизни.
Опісля дев′яти місяців очікувань, сподівань, пошуків, влітку ц.р., ідентифікований за результатами експертизи ДНК.
23 червня 2015 року Ярослава перепоховали у селі, де він майже три десятиріччя народився, виріс, натхненно працював, мав гарні мрії. Якби ж нещадно не втрутилася війна...
