ЮНІСТЬ І ВІЙНА

Сьогодні Україна, світ відзначає 76-у річницю Перемоги над фашизмом у Другій Світовій війні. Невблаганний час робить свою справу і в Гайворонській громаді залишилось лише двоє ветеранів тієї війни – Валентина Федорівна Біляківська та Іван Григорович Концеба.

Цими днями нам вдалось поспілкуватись із рідними Івана Григоровича про його життєвий і бойовий шлях, зокрема з донькою ветерана Людмилою Іванівною та онучкою Світланою Сергіївною.

Народися Іван Концеба в селі Долинівка п’ятнадцятого жовтня 1925 року в багатодітній родині трудівників. Уже в юних роках почав працювати в місцевому колгоспі. А в березні 1944-го року при звільненні Гайворонщини та рідного села в ході Яссо-Кишинівської операції у віці 18 років був призваний до лав Радянської армії.

Після нетривалого курсу військової підготовки був направлений на фронт. Воював у складі 126-ї Гвардійської дивізії 4 Українського фронту. З боями пройшов Молдову (Ясо-Кишинівська операція), Румунію, Угорщину. В одному з важких боїв 11 січня 1945р., діставши важкі осколкові поранення ніг та живота був госпіталізований. (Осколки бойових куль до цього часу залишилися в лівій нозі). Перемогу довелось зустрічати в евакуаційному госпіталі номер 5453. Нагороджений багатьма орденами, медалями та подяками за звільнення міст, отримав орден Вітчизняної війни І ступеня, медаль "За мужність".

Повернувшись додому після війни Іван Григорович пішов працювати до місцевого колгоспу, був обліковцем тракторної бригади з 1949 по 1963 рік. З 1964 по 1966 роки працював завідувачем Долинівського відділення Укрпошти. У 1967 році знову повернувся до колгоспу, де аж до виходу на пенсію у 1980 році працював бухгалтером-рахівником. Працюючи навчався у Брацлавському сільськогосподарському технікумі.

У 1954 році Іван Концеба одружився. Його супутницею по житті стала односельчанка Наталя Максимівна Самбір, з якою виховали двох діточок – Василя та Людмилу. Саме донька сьогодні піклується про ветерана. Щасливий дідусь має четверо онуків і п’ятеро правнуків.

Війна залишила глибокі рани не тільки на тілі Івана Григоровича. Донька Людмила Іванівна розповідає, що батько не любить розповідати про свої військові дні. Надто багато болю, страждань і переживань залишила війна у його юній душі 18-річного хлопчака.

Пройшли крізь серце гострим болем і важкі роки поневіряння на окупованому Донбасі Валентини Федорівни Біляківської, яка проживає в Гайвороні.

В громаді залишилось лише двоє ветеранів – тих, хто здобував перемогу і страшній війні… І сьогодні саме ми маємо чітко усвідомлювати і передавати молодому поколінню пам’ять про ті страшні дні Другої Світової, про героїв-ветеранів, більшість з яких відійшла за межу вічності, про героїв сьогодення, які також боронять нашу землю у новітній, гібридній війні на сході України… Пам’ять про героїв здатна виховати молодих героїв з високим розумінням своєї національної ідентичності, які берегтимуть рідну землю і свій народ від посягань ворогів.