СПОГАДИ ЖИТЕЛІВ СЕЛА ЧЕРВОНОГО ПРО ПЕРІОД ВІЙНИ

  • 198

В стрімкому леті часу нові події стирають минуле.

Багато чого забувається, вивітрюється, з памяті людей, але ніколи не згасне в історії людства героїчний подвиг нашого народу, здійснений ним в роки Великої Вітчизняної Війни.

О 4 годині ранку 22 червня 1941 року по той бік західних кордонів Радянського Союзу злетіли в повітря залпи артилерії, ворожі танки рушили на наші прикордонні застави, літаки із свастикою на крилах почали бомбити радянські міста і села.

В той пам’ятний день наша країна жила мирним життям. Після короткої червневої ночі була неділя – день відпочинку. Ніколи життя, здавалося, не було таким прекрасним, як того літа.

Радянські люди гордістю повторяли слова Маяковського ,,І добре життя і жити добре’’

По різному люди збиралися провести цей вихідний день.

У кожної сімї були свої мрії, свої плани.

Але в неділю опівдні передалося тривожне повідомлення Радіоінформбюро

про напад без оголошення війни фашистської Німеччини на Радянський Союз.

 З перших днів війни 240 жителів села влилось до лав Радянської Армії.

Частини Радянської Армії відступали несучи великі втрати в живій  силі і техніці.

28 липня 1941 року гітлерівці окупували наше село. Озвірілі фашисти грабували майно, худобу, вивозили молодь на каторжні роботи в Німеччину.

З Гайворонського району вивезено 1422 людини, а з села Червоного 65 людей.

Але населення села не занепало духом. Всі жителі піднялися на боротьбу з ненависним ворогом.

У вересні – грудні 1941 року в селі Червоному і в інших навколишніх селах було створено підпільні партизанські групи.

Їх організаторами були: Флор Степанович Волощук, та Максим Сергійович Корнійчук.

Жителі нашого села надавали допомогу партизанам першого полку ім. Леніна, другої партизанської бригади.

Темними ночами, а іноді серед білого дня під носом у фашистів зявлялися листівки з закликами боротьби проти фашистів.

Це діяли такі підпільники, як Думанська Антоніна Аврам, Чуйко Людмила Матвіївна, Сікорська Олександра Йосипівна, Войнаровський Микола Григорович, Войнаровський Андрій Романович.

А пошкоджену зброю ремонтував для партизанів старий житель села Ладанюк Петро Гнатович .

Шрифт для друкування листівок  дістала Щупак Ірина Степанівна, яка до війни працювала в Джулинській друкарні .
Озвірілі фашисти жорстоко  розправлялись з учасниками партизанського руху.
20 грудня 1943 року в Джулинській жандармерії були замордовані наші селяни – підпільники партизанського загону: Кашльовський Анатолій О. , Яценко Іван Трифонович, на околицях міста Гайворона було розстріляно Войнаровського Андрія Романовича.

Мужньо вели себе підпільники . Я наведу  вам один приклад: розповім один випадок, який стався з  підпільницею Сікорською Олександрою Йосипівною. Це було взимку. До воріт  СікорськоЇ під’Їхали сани. До хати зайшли партизани, з ними був і  Корнійчук. Партизани побачили на стіні в хаті  портрет  Гітлера.  Корнійчук  засміявся і спитав: «А що це у Вас?» Сікорська сказала: «Зараз побачите»- і вийняла із-за портрету пачку листівок . Партизани подякували  жінці і поїхали. Але в цей час у селі були фашисти. За партизанами почалася погоня. Їм удалось втекти у ліс, Фашисти запідозрили жінку, що вона має зв’язок з партизанами. Розлючені вони вдерлись до хати Сікорської, перевернули все догори дном, але нічого не знайшли. І все ж таки жінку заарештували і доставили до Гайворонської комендатури. Її допитував сам комендант і начальник жандармерії.  Олександрі  Йосипівні  вибили зуби, але закривавлений рот повторював одне «Не знаю». Два  тижні  кати мучили свою жертву,а на третій відпустили.  Так само мучили фашисти Чуйко Людмилу Матвіївну, Думанську  Антоніну Аврамівну, але їм чудом вдалося врятуватись. Ці патріоти були змучені фізично, але сильні духом, вони і не думали припиняти боротьбу.

В жовтні 1943року в Шабелянських лісах на Вінниччині  було створено міжрайонний  партійний  підпільний комітет. До цього комітету входив Корнійчук М.С. Це була  надзвичайно смілива людина. До війни він працював учителем, а у війну очолив партизанську боротьбу

Одного лютневого дня 1944 року гітлерівці арештували членів сім’ї Івана Устимовича Царенка. Мужньо вів себе 13 річний Вітя Царенко. Важкі випробування випали на долю цієї сімї, проте ворог нічого не дізнався. Сімя Царенків загинула – їх розстріляли в яру за селом. Останніми словами батька були : ,,Всіх не перебєте, перемога буде за ними’’. В листі червоним слідопитам Чучко Л. М. пише: «Вітя був сміливий, завзятий хлопчик, беручи листівки, він ніколи не казав, що багато, не встигне розклеїти». Йому скільки не дай – все було  мало. Він не один раз носив листівки у Вікнину, Берестяги, Долинівку і там розклеював їх  навіть у день, під носом фашистів.

Наші односельчани боролися з ворогом не тільки у своєму рідному селі, а й вели боротьбу на різних фронтах Великої Вітчизняної Війни.

Учасниками в боях за Москву були : Ковтонюк Петро Климович, Заліпський Олексій Дмитрович та інші. Заліпський Олексій Дмитрович за часи війни нагороджені двома орденами ,,Червона Зірка’’, багатьма медалями, серед них медаль ,,За оборону Москви’’. Свій бойовий шлях Олексій Дмитрович закінчив у Берліні і серед всіх нагород є медаль ,,За взяття Берліна’’.

 

Участниками оборони Ленінграда (нині Санкт-Петербург) були : Будзікота Іван Трохимови, Горохлянко Федір Сергійович та інші. Вони нагороджені медалью ,,За оборону Ленінграда’’

У форсуванні Дніпра брали участь : Щавінський Дмитро Іванович, Цимбал Микита Федорович, Ящуринський Анатолій Давидович, вони визволяли місто-герой – Київ. За що нагороджені орденами і медалями. Безумовний героїзм показали Радянські воїни біля Сталінграду (нині Волгоград).  В цій битві, яка зробила  корінний перелом в ході всієї війни брала участь і наші односельчани : Манченко Філімон Тарасович, Молчанов Анатолій Пилипович, Олійник Борис Федорович, Бандура Іван Григорович, Пустовіт Кузьма Артемович та інші. А ось ви бачите документи, які свідчать про їх участь у цій битві.

А ось ,,Благодарственное письмо’’ Бандурі Івану Григоровичу – хороброму воїну за підписом маршал СРСР Рокосовського.

На початку жовтня 1943 року війська степового фронту під командуванням маршала Радянського Союзу Конєва  форсували Дніпро і перешли в наступ на Кіровоградському напрямі.

І тільки 11 березня,1944р частини 31 танкової бригади під командуванням Молчановим,разом з воїнами 20 гвардійського стрілецького корпусу визволили наше село від гітлерівських загарбників.

За мужність і відвагу проявлену у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників 180 жителів нашого села нагороджені орденами і медалями.

Серед них полковник Онисій Ісакович  Косіловський  нагороджений 6-ма орденами: двох «Бойового червоного прапора » трьома «орденами Вітчизняної  війни» двома «Орденами червоної Зірки» і 12 бойових медалей.

 Онисій Ісакович  обрав професію військового.В ряди Радянської (Червоної) армії прозваний в 1931 році. В 1939 закінчив з  відзнакою академію  зв’язку ім. Будьоного . А  в 1940- 1941 роках вищу спецшколу  Генерального штабу Радянської Армії, пройшов всю війну, брав участь у війні з Японією.

Посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни І ст. Ковтонюк Петро Климович, який  з перших днів війни на фронті був 8 разів поранений, а девята рана була смертельна.

При визволені села Надиби біля Львова він своїм танком врятував радянський військовий госпіталь і зірвав залізничну колію не давши можливості німцям вивезти награбоване майно в Німеччину.   В цьому бою його танк був підбитий і Ковтонюк П. М. загинув. Через кілька днів після звільнення нашого села тіла воїнів, що загинули смертю хоробрих було зібрано і поховано в братській могилі біля сільської ради. А в 1953 році серед розкішної зелені дерев над їх могилою було споруджено пам’ятник. Наш народ приніс на вівтар перемоги 30 мільйонів життів своїх синів і дочок. В сім’ї жителів нашого району не повернулося 4 481 чоловік, тільки по селу Червоному 193 чоловіки.

Слава безсмертних не вмре, не поляже! Ніхто не Забутий, Ніщо не Забуте!

Інші статті

Всі статті