ДРОБОТ ВЕКЛА (ТЕКЛЯ) КУЗЬМІВНА

Велика і надзвичайна тема — українська жінка і війна. Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства?

            Дробот Векла (Текля) Кузьмівна, партизанка, учасниця минулої війни (1941-195 рр.) проти нацистських окупантів. Народилася 1 січня 1916 року в с. Берестяги Подільської губернії. Працювала в колгоспі. На початку війни, провівши чоловіка на фронт, залишилась з маленькою донечкою Валентиною. Тяжкі часи настали після окупації села, влітку 1941 р.

            «… То в Німеччину чужинці женуть з села дівчат в неволю, то останню крихту хліба відбирають у стариків. На все село кілька корів і залишилось: все пограбували фашисти.  З того часу і пішло. Ранок у Берестягах починався зойком. Били жінок і дітей, щоб довідатись, де партизани, але екзекуції успіху не приносили. Дісталося в комендатурі і Веклі Дробот, вродливій і напрочуд працьовитій молодиці, яка вміла вирощувати найкращі буряки…» (М. Сівак «Сліди замела хуртовина», газета «Шлях комуни» від 7 лютого 1961 р. )

            Не змогла вона сидіти, склавши руки. За волю, за те, щоб щасливою росла її донька треба боротись. Ризикуючи життям Векла допомагала партизанам, носила печених хліб, картоплю, переховувала підпільників.  В Тернівсьму лісі, де отаборився партизанський загін, познайомилася з командиром загону, Максимом Корнійчуком. Розповіла йому про поліцая Нестерука, який знущався з односельців, про свої наміри знищити ката. Виконавши  вирок за допомогою партизан П.Осинцева та М. Уваровим,  Векла Дробот залишила малесеньку доньку у сестри Гафії, та зникла із села.

            «Як сестру, як рідну матір зустріли партизани  Веклу Дробот у своєму загоні. . Ніхто не міг так перев’язати рану, зварити їжу, чи задушевно поговорити з людьми. Літні люди і молоді бійці довіряли їй все, чим жили, про що мріяли. Не раз вона ходила на ворога, який втікав від народних месників, залишаючи вбитих.

             Так навчилась проста жінка тримати в руках рушницю і влучно стріляти з кулемета. А коли треба було послати когось у розвідку, то партизани посилали її на цю небезпечну операцію. Затуркана, в свитині і старих шкарбанах, жінка з хворостиною в руках все шукала своєї капосної корівчини. А після цього партизани несподівано нападали на ворога». (М. Сівак «Сліди замела хуртовина» )

            В листопаді 1942 року підпільниця Дробот В.К. розвідала про охорону двох складів з хлібом , які після за наказом Корнійчука М.С. були запалені. 

            Вересень, 1943. Розквартировані в Умані німці посилали свої машини і солдат на заготівлі лісу, дров. Але не всі вони повертались до міста. Партизанським загоном був страчений, на хуторі Затишок, німецький управитель, який хазяйнував у колишньому відділку радгоспу. Щоб розправитися з партизанами, з Умані через село Колодисте було направлено роту солдат та поліцаїв у район Тернівського лісу. Під час бою Векла Дробот убила двох фашистів. Цей бій, для неї, був останній. 

            Векла загинула 18 вересня 1943 року в с. Тернівці разом з дружиною комісара загону Микитенка А.К., за псевдонімом «Стьопа Жмурко». Про що думала в останню мить ця молода жінка – про маленьку донечку, про смерть, про те, що не побачать більше ні сонця, ні трави, ні листів,  що іде, не попрощавшись…? Принісши на вівтар свободи найдорожче – життя, не  думала Векла Дробот про славу, про нагороду, яку отримала посмертно (орден Вітчизняної війни І ступеня).

            12 березня 1944 року село Берестяги було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Тіло партизанки Веклі Дробот перевезли з Тернівського лісу у рідне село.

            В 1947 році, з м. Києва в с. Берестяги надійшов лист , який був адресований донці Векли Дробот – Валентині Ковтанюк, копія листа зберігається в районному краєзнавчому музеї.

            Ось рядки з цього листа.

«Дорога Валентина!»

            За повідомленням Українського штабу партизанського руху, твоя мати Дробот Векла Кузьмівна в партизанській боротьбі за радянську Батьківщину загинула смертю хоробрих.

            За доблесть і мужність, проявлені твоєю матір’ю Веклою Кузьмівною Дробот, у боротьбі проти німецьких загарбників у тилу ворога, Указом Президії Верховної Ради РСР від 2 травня 1945 року вона нагороджена орденом Вітчизняної війни І ступеня.

            Орден Вітчизняної війни І ступеня та орденська книжка, згідно зі статтею 10 Статуту ордена Вітчизняної війни, передані тобі для збереження, як пам'ять про матір, подвиг якої ніколи не забудеться нашим народом.

Заступник Голови Президії

Верховної Ради Союзу РСР                                                                                                           М. Гречуха

м. Київ,

«30» травня 1947 р.